Бельцер А. А., Занин С. В.
Проблема "Соціальної моралі" у французькій Освіті на рубежі 60-х рр. XVIIIв. "Джерело: Література Освіти)"чесноти", "морального порядку", "здатності людини до спілкування", підкреслюється їх світський характер "Джерело: Література Освіти)&"Джерело: Література Освіти) король Людовик XV не занадто вірив в ефективність рецептів "адептів нової науки".
Він заявив після зустрічі з їхнім визнаним главою Ф. Кене, організованою маркізою де Помпадур, що "тільки що вислухав довге мовлення найбільшого фантазера в королівстві" [3].
Не приховуючи своїх емоцій, один з лідерів фізіократів маркіз Мирабо писав у передмові до свого трактату "Теорія оподатковування" (1760), що король "був молодий, сильний, блестящ, але тепер він хилиться до занепаду, а разом з ним і всі механізми його держави". "Верх божевілля!" &"Джерело: Література Освіти) більше важливим представляється та обставина, що у Франції в період 1755 &"Джерело: Література Освіти) політичних теорій, а невдоволення деяких письменників "існуючим положенням справ" "не зачіпало основ існуючого ладу" [10]. "Джерело: Література Освіти)"Про суспільний договір, або принципи політичного права" виглядає рідкісним винятком. Правда, вітчизняний дослідник Л.
С. Гордон, що доводила наявність у Франції наприкінці 50-х &"Джерело: Література Освіти) "Джерело: Література Освіти)"руйнує внутрішню, так сказати домашню демократію..., принижуючи дворянство" [12]. В "Пам'ятній записці про нинішній стан справ у Франції" він, не приховуючи свого здивування, писав про безглуздість ведення війни, що "уводить країну в борги, що руйнують державне майно".
"Громадськість не бачить ясного приводу для ведення подібної війни", &"Джерело: Література Освіти)"Елементів сільської філософії" маркіза Мирабо, опублікованих в 1762 р., що зробив анонімний автор, загостривши думку великого економіста. У ньому, зокрема, говориться із приводу розумності пристрою системи обміну й споживання: "Все зв'язує нас у релігійному плані з нашим Суверенним благодійником, все розташовує нас до того, щоб почитати й випливати його приреченням і сприяти благу нашого ближнього, як і нашому власному Тому що винагорода відтепер невіддільно від дотримання цього обов'язкового й чудового закону, що є природним світлом знання, що даний кожній людині, що прийшла в цей мир" [18]. Для того щоб людина виявилася "здатним до спілкування" (sociable), тобто діяв у благо ближнього, держави, суспільства, одних тільки економічних заходів мало. Словом, міркування про соціальні відносини у фізіократів стосувалися не тільки чисто економічних питань, але й, у першу чергу, того аспекту, що відомий публіцист епохи Освіти абат Терасон назвав "моральною політикою". Адже очевидно, що для розвитку економіки необхідний, говорячи сучасною мовою, певна психологічний клімат у суспільстві, що впливає на поводження людей. Люди повинні вірити в те, що існує можливість здійснення ідеалу "спілкування" між ними, заснованого на таких цінностях, як гуманність, взаємні благодіяння, благополуччя людини Таким чином, основна мета фізіократів полягала в тім, щоб обґрунтувати з погляду теології оптимістичний світогляд, примиривши віру й земні устремління, потреби людини.
У своїх добутках вони прагнули сформулювати очікування тих, хто, будучи переконаний у тім, що, абсолютна монархія у Франції "є найгіршим з можливих правлінь", уважав реформи необхідними. При цьому фізіократи виставляли як головний аргумент той, що в остаточному підсумку держава й соціальні відносини повинні відповідати призначенню людини на землі Саме із цих теоретичних позицій вони давали досить тверезу оцінку стану економіки Франції наприкінці Семирічної війни, гостро критикували небажання або нездатність уряду міняти в ній ситуацію. І, хоча фізіократи не створили творів, присвячених таким корінним проблемам політики, як суверенітет, суспільний договір, "природний стан", проте, їхні погляди носили досить радикальний характер, оскільки виражали вимога реформ держави в ім'я людини, не соромлячись кликати на допомогу теологію "Щоб стати щасливим самому й скласти щастя ближнього, &"Джерело: Література Освіти)"світської моралі". В 1762 р. Руссо зробив виписки з "Теорії оподатковування" Мирабо й відзначив думку про те, що людини змушує діяти "надія на успіх і вигоду", і в цей момент проявляється шанування Бога, що винагороджує нас "за його шанування й чесноту" [28].
Руссо ніяк не прокоментував ці слова. Однак пізніше, в 1767 р. Руссо висловив ясніше незгоду з маркізом. На його думку, помилкове сподівання Мирабо на те, що закони "природн і політичні" є "самоочевидними" (évide"Джерело: Література Освіти) вираженням. На думку Жака Пруста, проблема реалізації цих задатків у суспільстві стала однієї із центральних у романі Дідро "Черниця", написаному в 1760 р.
У ньому Дідро доводив, що в суспільстві "здатність до спілкування природно розцвітає". Однак розвиток сюжету роману свідчив про зворотний. Героїня роману, від природи довірлива, добра, "здатна до спілкування", виявилася знедоленої суспільством [46]. Аналізуючи концепцію моралі в Дідро, важко не погодитися з думкою Жана Фабра, що "вишукування Дідро в області драматичного мистецтва привели його до необхідності підмінити темперамент людини тими умовами, у яких він формується, зображувати почуття й моральність людини залежно від його занять" [47]. Таким чином, Дідро так і не вдалося пояснити, яким образом "природна здатність до спілкування" може бути реалізована в соціальному середовищі, де обов'язковим є підпорядкування конвенціональним правилам, а не природним спонуканням. В остаточному підсумку, хіба племінник Рамо не є зразком "здатності до спілкування", "природним" даром, що забезпечив йому успіх у суспільстві? Руссо вважав, що "природні закони", що виражають темперамент і фізіологічні потреби людини, позбавлені "якої-небудь санкції" у свідомості людини, що прагне до задоволення своїх соціальних інтересів [48].
Це критичне зауваження Руссо, зроблене їм у романі "емиль, або про Виховання", треба повною мірою віднести Кдидро. Варто помітити, що з позицій матеріалізму Дідро й багато енциклопедистів робили досить скромні висновки в рамках політичної теорії, про що свідчить книга Николя Буланже "Дослідження про східний деспотизм".
У ній автор спробував "викрити будинок держави", довівши, що грецькі республіки й абсолютні монархії його часу виникли завдяки релігійним марновірствам і фанатизму [49]. Гострі заяви автора зненацька закінчувалися досить помірним висновком: "Тільки монархія знайшла щирі засоби для того, щоб люди користувалися можливим щастям" [50]. Чому так?
Республіканська форма правління, за словами Буланже, "не створена для цього миру", тому що республіканська чеснота заснована на екзальтації, те саме що релігійної [51]. Звичайно, краще жити в монархічній державі, де люди, перебуваючи під гнітом "жахливого деспотизму, не перестають адресувати добрі ради своєму королеві", чим у республіці фанатиків. Цю помірну й не позбавлену історичного песимізму позицію розділяв і Дідро "Наші міністри, може бути й погані, однак постараємося задовольнятися тими, що є: в інших місцях вони не краще; наше суспільство погано управляється, але таке властивість всіх суспільств... мій звичай &"Джерело: Література Освіти)"природної релігії" і "доброзичливості", Вольтер покритикував релігійний фанатизм. Але як можливе встановлення віротерпимості в суспільстві?
У творах "патріарха" початку 60-х рр. XVIII в. усе більше ставало помітним недостатність, якщо можна так виразитися, позитивної програми. У творах Дідро й Буланже критика релігійної моралі й політики, заснованої на теології, з позицій матеріалізму, в остаточному підсумку, виливалася в досить скромну політичну програму в сполученні з життєвим опортунізмом. Таким чином, по думці Руссо, пошук нової форми суспільної моралі поставив у порядок денний проблему можливості існування ідеалу суспільства, у якому вона могла бути реалізована "Джерело: Література Освіти)&"Джерело: Література Освіти)&"Джерело: Література Освіти)é de la Mo"Джерело: Література Освіти)"Якби природа людини не було зіпсовано, то не були б потреби за допомогою розуму досліджувати, які повинні бути похилості духовних істот, нам для цього необхідно було б тільки звернутися з питанням до самих себе й розпізнати завдяки внутрішньому почуттю, що відбувається в нас... але ми знаємо, що, відповідно до віри, гріх перекинув природний порядок", &"Джерело: Література Освіти)à Mirabeau.
15 ja"Джерело: Література Освіти)à Christophe de Beaumo"Джерело: Література Освіти)&"Джерело: Література Освіти)’amour de l’ordre au goût de l’ordre. &
