Бабух С.: Китс Джон. Літературна енциклопедія. "Poems", а в наступному році видав поему "ендимион". В 1820 вийшла третя й остання книга його віршів, у до-рую ввійшов уривок початої поеми "Гіперіон". К.
завдяки отриманому утворенню пішов із середовища дрібних торговців і власників постоялих дворів, але не примкнув до іншого класу й опинився в положенні декласованого інтелігента. У політику він лише почасти примикав до групи ліберальної буржуазії, Чи очолюваної-Гентом. ДО. все своє недовге життя був глибоко індиферентний до питань політики, науки, релігії. Реакціонерам здавалося, що К. належить до лібералів і згодом стане "силою", тому творчість його піддалося різким нападкам і нищівній критиці з боку реакційної печатки. Ранню смерть поета друзі його розглядали як результат цькування з боку реакціонерів К.
створив свою теорію мистецтва, до-раю є найбільш послідовною теорією мистецтва для мистецтва. Обґрунтовуючи й захищаючи її, він зайняв ворожу позицію не тільки стосовно політики або релігії, але й до науки, що викликало невдоволення навіть у середовищі його друзів. К. напр. скаржиться, що наука знизила до буденщини таємничу веселку, обрізала крила в ангелів, позбавила повітря таємничих мешканців підземель, гномів і т.
д. По його теорії мистецтво повинне бути втіленням краси, а не знаряддям політики, науки або релігії. Поет не вчитель, не вождь, він не повинен брати участь у суспільній боротьбі: поет насамперед творець. Своє розуміння мистецтва він виразив короткою формулою: "Краса є істина, істина є краса; от усе, що ми знаємо й що ми повинні знати". Він гаряче переконував сучасних йому поетів відмовитися від соціальної спрямованості у творчості. Сам К.
строго дотримувався своєї теорії, прагнучи створити "пам'ятники вічної краси", вільні від "дріб'язків злості дня", від якого-небудь відбиття громадського життя його часу. Поетична спадщина К. невелика, талант його не встиг розгорнутися, але всі, написане їм, украй оригінально. К.
— романтик, але глибоко відмінний від сучасних йому романтиків. Він не йшов у середні століття в пошуках кошмарів і жахів, не йшов в екзотику в пошуках надзвичайного.
Він скрізь шукав тільки красу й знаходив її здебільшого в древній Греції, вільним і своєрідним трактуванням класичних сюжетів викликаючи гнів і збурювання прихильників класицизму Поезія К. перейнята античним пантеїстичним натуралізмом. К. ставив своєю метою максимальний об'єктивізм у творчості, і він дійсно об'єктивний навіть у лірику. По формальних прийомах обробки класичних і середньовічних сюжетів він коштує ближче всього до письменників епохи Шекспіра Основна риса творчості К. — культ самодостатнього мистецтва. Через всі його добутки проведений принцип "мистецтво вище життя".
Перевага почуття над розумом, сполучення радості й уболівай, непротивленське примирення з дійсністю, покірність долі й шукання заспокоєння в "тихому смутку", насолоди — у стражданні робить К. найбільш раннім попередником прерафаелитов і особливо буржуазного упадочного естетизму типу Бодлера, Оскара Уайльда й ін. Він близький до наших символістів кінця XIX і початку XX вв. В епоху напруженої класової боротьби між англійською аристократією й великою буржуазією в останні роки XVIII і першої чверті XIX вв., що завершилася перемогою великої буржуазії, в епоху виступу на арену боротьби пролетаріату, що твердо заявив про своє існування як класу, на дрібну буржуазію обрушувалися удари всіх партій, що борються, сама ж брати участь у боротьбі вона не могла, тому що її інтереси не збігалися з інтересами жодного із класів, що борються. Звідси безпідставність її ідеологів (утопічний анархізм Шеллі, містичний пантеїзм і символізм Блоку й т.
п.). Ця безпідставність характерна й для К. , і він іде від незрозумілої, сумбурної для нього дійсності в мир абсолютної краси; його пошуки заспокоєння в скорботі, у стражданні й т.п.
, бажання "тихо вмерти" — результат повної безпорадності класу, неможливості для нього не тільки перемогти, але й боротися. К. у свій час був невизнаним поетом, творчість його цінували деякі, але зате він користується більшою пошаною у витончених буржуазних естетів і містиків із другої половини XIX в. Пролетаріату ж творчість К. чужо, незрозуміло, навіть вороже. "Історія західної літератури", т.
II, изд. "Мир" (містико-ідеалістична апологія творчості Китса, порівн. її ж ст. в "Віснику Європи", 1889, X—XI); Розанов М. Н., Нарис історії англійської літератури XIX в.
, ч. 1, Гіз, М., 1922; Lord Houghto"The Me", 1887; Étié"Revue de deux Mo", 1867; Bridges R., A critical i"Great Writers" (повна бібліографія) С. Бабух
