Іноді хочеться змінити життя, викинути з її злість, заздрість, знущання людини над людиною. Такі думки, напевно, були й у письменниці Марко Вовчок. Важко здригалося її серце, коли вона бачила безпросвітне життя кріпаків. Тому стільки болю, образи відчувається в її повісті «Інститутка», що має антикріпосницьку спрямованість. Я начебто бачу й Устинові, змучену потребами й щоденною лайкою, і стареньку бабусю, що все життя терпить образи, і Катерину, що втратила дитину й не змогла далі жити. Виникають переді мною як живі й образи волелюбних кріпаків Прокопа й Назара, які кожний по-своєму шукають шляхи кволе.
Бачу й панів , які дуже вуж люблять битися й сваритися, пихатих і зарозумілих, хоча насправді вони - «ніщо». Безпросвітним було життя кріпаків. Робота з раннього ранку до пізньої ночі, і однаково не буде тобі ніякої подяки. Тільки лайка й побої. Такий було життя дівчин-кріпаків, серед яких я бачу й Устинові. Як була стара пані - не солодко жилося, а як приїхала з міста інститутка - так хоч утопися. Ще й вибрала вона Устинові собі в покоївки.
Але їй нічим не догодиш, всі їй не так. Говорить Устина: «Вона мене й щипає, і штовхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою обливає... ». Як людина може виносити такі знущання! Але для панів вона не людина, а звичайний раб, якого можна навіть убити.
Для них же нічого не зміниться, тільки стане на один кріпака менше. Тому й говорить панночка, кидаючись на Устину: «Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадина!
». Немає нічого святого для цієї інститутки. А такими ж була більшість панів. Дивуєшся, як під чудовою зовнішньою оболонкою може ховатися така потворна душа.
Тендітна гарна дівчина перетворюється в огидну сварливу жінку. І так важко працюють кріпаки, а їх ще щодня б'ють. Розповідає подруга Устині: «Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, напевно, уже моя черга». Як тут не зароджуватися в людських серцях ненависті! Як тут не мріяти про вола!
Воля - чарівне слово для всіх кріпаків. Говорить Прокіп, чоловік Устини, що «на волі й нещастя й напасти - ніщо не страшне».
Ці слова виражають прагнення всього закріпаченого селянства. Прокоп не мовчить, тому що не така в нього натура. Він захищає й свою дружину, і стару бабусю, коли панночка намагається їх побити:
- «Досить, пані, досить!.. Цього вже не буде! Вистачить». Злякалися його добродії й швидко віддалили вмоскали.
Зрозуміли , що Прокіп поки що тільки грозить, а згодом може й підняти руку на них. Прагне до волі й Назар, чоловік Катерини, що наклала на себе руки, тому що не змогла винести смерть дитини. Тяжкі умови, відсутність лікарів і домашнього відходу - все це прискорило смерть дочки Катерини.
Пішла за нею й Катерина. Тому й вирішив Назар пошукати кращої долі - утекти від панів. Свій намір він здійснив: «...тепер я вільний хоч на півроку; із собаками не піймають». В образі Назара зображене жагуче прагнення всіх поневолених селян звільнитися від кріпосництва. Втеча від панів була широко розповсюдженим явищем.
Назар втечею, Прокіп відвертим виступом проти панів показують свій протест, стихійно борються за своє звільнення з пута кріпосництва. Виявляється, кріпосницька система - ярмо не тільки для кріпаків. Вона - ярмо й для панів, тому що губить їхньої душі, робить їх жорстокими, знищує все людське. Інститутка примушує працювати на себе й хворих, і калік, і дітей: «Каліки нещасні, дитяти-крихітки, і ті в неї не гуляли». Це вже не людина, а якийсь хижак. Але навіть хижаки не знущаються з подібного собі. Знала інститутка, що в Катерини вмерла дитина, однак кричала на неї: «Чому не робиш справи?
Я тобі одне! Я тобі інше!». А бабусю стареньку побила за те, що кілька яблук віддала дитинкам! І хотіла ще розправитися з Устиною, що встала на бабусин захист.
Саме цим епізодом засуджує Марко Вовчок кріпосництво з найбільшою силою. «Всі люди зав'янули, змарніли» у маєтку панночки.
Це не від гарного життя! Як говорять, яблуко від яблуні далеко не падає. Так і інститутка недалеко «відійшла» від своєї бабусі. Марко Вовчок зображує старе й молоде покоління, щоб яскравіше підкреслити, що експлуатація, паразитизм, жорстокість, людиноненависництво - риси характеру, властиві всім поміщикам Навіть «добрим», як пан-ліберал, чоловік інститутки.
Він просто не «зауважує» того, що робить його дружина. Пан не нагодував голодну Устину, коли їхали на хутір, за його наказом віддали Прокопа в солдати. Своїм невтручанням у дії дружини він зруйнував і сім'ю Назара. «Добрий» пан кричить на стареньку бабусю-крипачку.
Виявляється, немає добрих панів, всі вони жорсток і ненаситні, тільки діють по-різному: відверто або замасковано. Перегорнено останню сторінку повести Марко Вовчок «Інститутка». Але ще й дотепер я бачу, як ридає над своєю мертвою дитиною Катерина, як б'ють нізащо Устинові, та й не тільки Устинові, а тисячі й тисячі кріпаків.
За те, що вони кріпаки. Переді мною ховаються й з'являються нові картини, але кожна з них - це крик знівеченої душі. Я думаю, що ця повість - один з найкращих добутків, спрямованих проти кріпосництва. Вона ввійшла в скарбницю української літератури, щоб нагадувати нам про важке життя українського селянства
