Тема Петербурга у творчості письменників XIX століття займає аж ніяк не останнє місце. Місто, побудований всупереч всім законам природи, з волі однієї тільки людини; місто, створений за небувало короткий строк, немов у казці; місто, що стало втіленням різних людських протиріч, символом споконвічної боротьби благополуччя з убогістю, пишноти з каліцтвом, - таким Петербург з'являється перед нами в добутках А. С. Пушкіна, Н. В. Гоголя, багатьох письменників так званої натуральної школи
Оцінка Петербурга завжди була неоднозначна: ненависть і любов спліталися воєдино. Саме сюди прагнули, будучи молодими, найвидатніші діячі Росії, тут вони перетворювалися в чудових письменників, критиків, публіцистів. У Петербурзі здійснювалися їхні честолюбні мрії. Але з іншого боку, тут їм доводилося терпіти приниження й нестаток; місто начебто засмоктувало людей у болото - болото вульгарності, дурості, показній розкоші, за якої нерідко ховалася крайня вбогість, і центром цього болота, серцем Петербурга був знаменитий Невський проспект
Н. В. Гоголь у повісті «Невський проспект» писав; «Немає нічого краще Невського проспекту, принаймні, у Петербурзі; для нього він становить всі».
Петербург з'являється перед читачем не просто як столиця, грандіозний мегаполіс із чудовими палацами, прекрасними вулицями й Невою, «одягненої в граніт», а як ожилий велетень, що володіє своєю особою, своїм характером, своїми особливими звичками й капризами
І люди, протягом дня сотнями минаючі по Невському проспекті, також є носіями найрізноманітніших характерів. «Творець! Які дивні характери зустрічаються на Невському проспекті!».
Але незважаючи на величезну кількість народу, що проходить у будь-який час по проспекті, все-таки меж ними не створюється відчуття спільності, цілісності. Єдине, що поєднує їх, - місце зустрічі, Невський проспект. Начебто «якийсь демон скришив увесь світ на безліч різних шматків і всі ці шматки без змісту, безглуздо змішав разом».
І от із цієї людської мішанини встають перед читачем двоє: поручик Пирогов і «парубок у фраку й плащі» - Пискарев. Перший добре орієнтується в сучасній йому дійсності, він прекрасно знаком з «рулеткою» величного міста: ризик, вічний ризик, і якщо ти готовий піти на нього, те Петербург - жорстокий і нещадний, але в той же час здатний допомогти здійсненню самих таємних, самі безнадійних, самих безглуздих мріянь - стане твоїм
Поручик іде на ризик і виявляється в програші, але для нього в цьому немає нічого незвичайного, а тим більше трагичного. Він без особливої праці справляється з охватившим його «гнівом і обуренням», причому відбувається це не без впливу Невського проспекту: «Прохолодний вечір змусив його трохи пройтися по Невському проспекті; до дев'яти годинників він заспокоївся...».
А от інший персонаж - герой у плащі й фраку - треба прикладу свого друга й так само, як він, програє. Однак для нього - самотнього й чужого в північній столиці - цей програш стає фатальним. «Соромливий, боязкий, але в душі своєї носивший іскри почуття, готові при нагоді перетворитися в полум'я», художник Пискарев довіряє Невському проспекту все своє життя, у той час як Пирогов, ризикуючи начебто б всім, не втрачає нічого. Для нього це гра, а для Пискарева - життя. Тонко, що почуває мир, людин не може в один день зробитися черств і грубим, перестати вірити миру, забути про розчарування, що приніс йому знаменитий проспект
Паралельно, що ведеться розповідь, про два героїв, протилежних по характері й долі, допомагає читачеві краще зрозуміти суперечливість самого Невського проспекту. Комічна ситуація, у яку потрапив поручик Пирогов, протиставляється трагічності долі бідолахи Пискарева. Точно так само й комічна вульгарність ранкового проспекту сполучається з вечернею, трагічною вульгарністю, з обманом, адже «він бреше повсякчас, цей Невський проспект, але найбільше тоді, коли ніч сгущенною массою наляже на нього...».
Маленьким вогником, що танцює перед очами, що вабить за собою й заманює в небезпечні мережі, представляє Н. В. Гоголь нам Невський проспект. Будь-якій людині важко пережити випробування, що випали на долю Пискарева, тим більше художникові. Автор пише: «Справді, ніколи жалість так сильно не опановує нами, як побачивши краси, торкнутої тлетворним подихом розпусти». Для художника зустріч із Невським проспектом, з його мешканцями стала причиною краху всіх надій, вона буквально спустошила його душу. Не бачити краси миру - значить не хотіти жити, а коли краса на твоїх очах перетворюється ні в що, мимоволі задаєшся питанням: якщо це все міраж і примара, те що ж тоді реально? І реальним залишається Невський проспект із його вічною загадкою й вічним обманом.
