Акройд П.: Заповіт Оскара Уайльда. 23 вересня 1900р. "На наступному тижні ми з Томом будемо в Парижу. Імовірно, ти захочеш разом пообідати". Підписано безглуздо: "Лорд Альфред Дуглас". Погодитеся, уяві отут майже нема чого робити, якщо не вважати несподіваної появи третьої особи: хто такий Том? Чим він займається?
Але Бози завжди вважав, що життя повинна випереджати уяву й по можливості виснажувати його, &"Портрет Дориана Гріючи" &"Дориане Грее" сховану історію свого життя: я виявився тим чарівником, що вимовив потрібне заклинання й відімкнув двері, за якої нудилася таємниця його душі. Він, зрозуміло, був романтичен до безглуздості &"Прощаються гріхи її багато хто за те, що вона возлюбила багато", те англійська публіка говорить: "Отмщаются злочину твої за те, що возлюбить ти посмітив". У моєму почутті до лорда Альфредові Дугласу любов між чоловіками, про яку англійці не могли думати без жаху, знайшла велику красу й велике достоїнство; тому-те вони й відправили мене у в'язницю. Я міг скільки завгодно користуватися платними послугами; хлопці, що продавали себе в Саутуарке або Кларкенуелле, були не береться до уваги &"винний лише в тих же провинах, що й Дориан Грій". Так писати було з його боку наївно, але йому й справді завжди була властива якась безвинність &"приватному агентові", ім'я якого ніколи не з'являється в газетах, пролазливому євреєві, що знає все про всіх і тому здатному надійно захищати своїх клієнтів. Через нього батькам хлопчика було зроблене речення. Вони його прийняли, і справа була зам'ята.
Мені, щоправда, довелося вислухати наставляння від Леви, предостерегшего мене від зв'язків з тими, хто настільки ж азартно грає з вогнем, як "молодий лорд". Він чи те знав, чи то підозрював, що ми з Бози два чоботи пари, і порадив мені дотримувати у всіх пригодах крайню обережність. "Цей парубок, &". Але це-те й тягло мене до Бози: я любив його, як можна любити поранена тварина З в'язниці я написав Бози довгий жахливий лист, у якому згадування про цієї оксфордской історії послужило початком цілого скорботного літопису.
Бози тепер обходить цей лист мовчанням, що з його боку й мудро, і справедливо &"Албемарл" або "Савой". У які крайності він не вдарявся, я кликав його до ще більших крайностей; які темні спонукання їм не опановували, я їх заохочував; яких нових задоволень він не жадав, я доставляв їх йому. Все наше лондонське життя тепер, здається, стала надбанням широкої публіки. Я по черзі вводив його в мир розкоші, що належав йому по праву, і в темний мир вулиць, що став належати йому по його примсі. Я виховував у ньому любов до екзотики &"Савой", вечеряли в Уиллиса; після цього я вів його прямо Вад. Чим яростнее робилася наша погоня за насолодами, тим більше фантастичним містом ставав для нас Лондон з його калейдоскопом вогнів, мішаниною осіб і вибухами буйного сміху.
Моя зухвалість заражала й Бози: намагаючись довести мені свою любов, він доходив у наслідуванні мені до того, що витворяв речі, про які я тільки мріяв &"Савой" хлопчиків. Це правда, але приводив я їх для Бози. Сам я не хотів брати участь у надмірностях, якими він впивався так вільно, з такою невтримною пристрастю юності. Я вже говорив, як радував мене вид чужої насолоди, і дивитися на злягання Бози ввійшло в мене у звичку. Іноді він піднімав голову й посміхався мені &"волі почуттів", хоча знайти таку волю неможливо. Я нічого не робив як художник, віддаючи перевагу миртовому вінку коханця лавровому вінку поета.
Любов &"Беркли". Я сказав йому, що одержав листа від його батька, маркіза Куинсберри. &"Кроникл", здається, затверджувала, що вистрілив я. Я перебував у цілковитому сум'ятті, тому що розумів, що в моє життя проникнуло щось злобливе У Лондоні на вулицях на нас показували пальцями. Я залишався зовні спокійним &"Флорентійську трагедію".
Сюжет будувався на тім, що жінка підбиває коханця вбити її чоловіка; у любовній пристрасті для мене залишився тільки проклін, червоним туманом заволакивающее людей і скривающее їхній друг від друга. Ми були приречені &
