Чудовий російський поет М. Ю. Лермонтов, з дитинства виховуючись у маєток бабусі, рано полюбив народний фольклор, пісні й перекази. Пізніше він і сам написав добуток, що по стилістиці, наспівності, що зачіпаються проблемам нагадує народна розповідь. Це «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова», що переносить нас зовсім в іншу епоху — час царювання Івана Грозного. Не сіяє на небі сонце червоне, Не любуються ним хмаринки сині: Те за трапезою сидить у златом вінці, Сидить грізний цар Іван Васильович.
Багато чого довідаємося ми про цей час із «Пісні...» По-перше, що цар дійсно був грізним. Горе тим, хто виявлявся в нього в немилості, ослушивался царської волі, тому що гнів Івана Васильовича міг коштувати ослушнику життя.
От об землю цар стукнув палкою, И дубову підлогу на полчетверти Він залізним пробив оконечником. Стає нам відомо й те, що наближені до царя опричники почували за своєю спиною сильну руку правителя й часто робили підлі, безтурботні вчинки, залишаючись безкарними. В «Пісні...» улюблений опричник пануючи Кирибеевич переслідує молоду красуню Алену Дмитревну — дружину відважного купця Калашникова.
Кирибеевича не бентежить, що він задумав недобру, підлу справу, що його вчинок може зруйнувати міцну щасливу сім'ю. Його любов нав'язлива й егоїстична, його не хвилюють ні почуття обраниці, ні її подальша доля. Але наприкінці «Пісні...» Кирибеевич одержав гідне покарання за свою самовпевненість. Бій, оголошений царем, щоб добрі молодці померялись силами й показали своє молодецтво й бійцівські якості, виявився останнім для молодого зухвалого опричника.
Однак і відважний купець Калашников, заступившись за добре ім'я й честь своєї дружини, по велінню пануючи прощається з життям, тому що, зізнавшись у навмисному вбивстві, він не захотів розкривати його причин. У такий спосіб М. Ю. Лермонтов у своїй пісні не тільки торкається вічної проблеми взаємин людей, але і яськраво й мальовничо представляє нам життя в епоху царювання Івана Грозного.
У художній літературі ми часто зустрічаємо оповідання про жорстокі часи опричнини. З історії нам відомо, що опричники славилися сваволею й беззаконням. Прості люди боялися їх, знатні люди намагалися будь-якими способами уникнути зустрічі з ними. Лермонтов у своїй поемі «Пісня про...
відважного купця Калашникова» зумів дуже точно передати гнітючу атмосферу царювання Івана Грозного. Навіть в описі природи присутні темні фарби. Не сіяє на небі сонце червоне, Не любуються ним хмаринки сині, То за трапезою сидить у златом вінці, Сидить грізний цар Іван Васильович. Зовнішність пануючи теж говорить про його деспотизм і жорстокість. Брови в нього чорні, очі зіркі «немов яструб глянув з висоти небес на младого голуба сизокрилого». Уважно він дивиться по сторонах — чи не затаїв хто зради, чи не заздрить його славі.
Про запальність пануючи в поемі свідчить такий епізод. На обіді Іван Грозний помітив, що його улюблений опричник Кирибеевич не їсть і не п'є, сидить смутний і замислений. Запідозривши свого улюбленого слугу в невірності, цар з такою силою вдарив у злості ціпком об підлогу, що пробив його наконечником. Після ж виявилося, що опричник сумирно закохався в Алену, дружину купця Калашникова. Цар, не знаючи, що Алена замужем, запропонував задарувати її подарунками. Опричник так і надійшов, підстеріг жінку на вулиці, став обіймати й цілувати на очах у перехожих.
Так він опорочив її добре ім'я. Купець Калашников, відстоюючи честь дружини, убив її кривдника в кулачному бої. І як же відновив справедливість цар? За свідоме вбивство свого слуги він присуджує купця до страти. У цьому епізоді Лермонтов ще раз підкреслює мстивість і жорстокість пануючи. Не розібравшись у підґрунті всього справи, воно стратить невинну людину. В остаточному підсумку прав виявився той, у кого більше влади й привілеїв.
Перед стратою Калашникова Іван Грозний говорить такі слова, повні жорстокої іронії й сарказму: «У великий дзвін накажу дзвонити, щоб знали всі люди моськовські, що й ти не залишений моєю милістю». Так Лермонтов у своїй пісні-оповіданні засуджує стиль правління Івана Грозного. Цар, від якого залежить доля величезної великої держави, насправді був жорстоким, мстивим деспотом, що не вважався з думкою народу.
