Яковенко В. Джонатан Свифт. Його життя й літературна діяльність Глава V. Свифт як письменник "Казка про бочок". &"Подорожі Гулливера". &"Пророкування на 1708 р.
Бикерстефа". &"Пристойна розмова" —"Наставляння слугам". &"Джерело: Література Освіти)&"Це цинік, для якого немає нічого святого" &"Джерело: Література Освіти) те я коротенько викладу зміст найголовніших з них і познайомлю читача з обставинами їхньої появи. Щодо ж літературної критики &"іронією", зміст якої становить суспільна, і навіть більше, взагалі людське життя, критиці робити нема чого? Це &"Казка про бочок", написана на самому початку літературної діяльності Свифта (1696), і "Подорожі Гулливера" &"Казці" Свифт серед іншого пояснює назву, дана їм своїй сатирі: вона повинна була служити для скептичних розумів, що підривали тоді основи релігії й держави, тією "бочкою", що моряки викидають, щоб відволікти увага киту, що загрожує їм загибеллю. "Казка" складається із присвяти лордові Сомерсу, присвяти принцові Потомству, передмови, введення; потім іде саме оповідання, що переривається "відступами". З останніх особливо цікаво відступ про оригінальне застосування божевілля на суспільну користь.
Щастя, говорить Свифт, випробовує лише того, хто перебуває в стані постійного обману. Мудрість, що не проникає далі зовнішньої поверхні речей, краще тої, котра настирливо дошукується реальності, що ховається під зовнішньою оболонкою. "Минулого тижня, &". Краще задовольнятися поверхневим розумінням і насолоджуватися "ясним і незворушним станом, чим бути безумцем серед пройдисвітів". Потім він розповідає, як можна зробити божевільної людини корисним "Джерело: Література Освіти) горлатий, що бурмоче нескладні мовлення буде саме на місці у Вестминстере; важливого, що вічно носиться зі своїми думками й видящего добре лише в сутінках посадите головувати в зборах дисидентів... Так, отут невичерпний сирий матеріал, з якого можуть вийти ділові й видатні адміністратори, придворні, полководці, королі... Ми всі &"Загальну історію вух", "Панегірик цифрі 3" і так далі. Одним словом, самі їдкі сарказми сиплються без ліку на всі й всіх Ці відступи переривають головну нитку оповідання &"Джерело: Література Освіти) брати строго виконують завіт батька, але, оселившись у місті, помалу починають відступати від нього, засвоюють міські вдачі, піддаються чарівності герцогині d'Arge"Ні, до цього я строго наказую трьом моїм пойменованим синам ні в якому разі не носити срібної бахроми навколо зазначених одягів їх".
Брати були уражені й засмучені, але той з них, до якого вони часто зверталися в скрутних випадках, тому що він мав кращу ерудицію й більші критичні здатності, незабаром найшовся й заявив, що завдяки відкриттю, зробленому їм в одного з авторів (ім'я він не стане називати), слово бахрома, написане в заповіті, значить також рукоятка мітли, і в цьому саме змісті повинне розуміти його в цьому випадку. Один із братів не задовольнився, однак, таким поясненням, помітивши, що епітет "срібна", по його скромному розумінню, принаймні в повсякденній мові, не додається до ручки мітли; йому відповіли, що епітет цей варто розуміти в алегоричному й міфологічному змісті.
Тоді він продовжував заперечувати: з якої статі наш батько став би забороняти нам носити на платтях рукоятку мітли? Така заборона представляється безглуздим і неприродним "Джерело: Література Освіти) обходять заповіт. Нарешті братові-схоластові знудило придумувати тлумачення, і він ховає заповіт у надійний ящик.
Із цього часу вже ніщо не стримує його; він стає всі богаче й знатніше, надягає собі на голову разом три капелюхи, прив'язує до пояса величезну зв'язку ключів і навіть змушує цілувати собі ногу. Зрештою брати сваряться; Мартін і Джон, обурені зарозумілим звертанням Питера й переконавшись, що він обманює їх самим нахабним образом, біжать від нього. Вони вирішуються виправити свої гріхи й вернутися до простоти, що пропонується заповітом. При цьому Джон у пориві ретельності зриває зі свого каптана галуни, бахрому, стрічки й інші прикраси з такою ретельністю, що каптан перетворюється в одні лахміть. Мартін виявився благоразумнее: переконавшись, що багатьох прикрас не можна спороти без того, щоб не розірвати каптан, він залишає їх.
Джон не задоволений Мартіном, переконує його надійти більш рішуче й, коли це не вдається, зі смертельною ненавистю в серце залишає його. Він ні на мінуту не розстається з батьківським заповітом і, зрештою, перетворює його в що йому, заманеться: коли він відправляється спати, він робить із нього нічний ковпак; коли йде дощ, він перетворює його в парасольку й так далі. У свій злості до Мартіна Джон виявляє готовність навіть примиритися з Питером; але отут був виданий декрет про арешт Питера, і Джон відмовився від свого безрозсудного наміру. Наступні пригоди Джона оповідач, на жаль, забув. Зміст казки зрозумілий: Питер &"Джерело: Література Освіти)"Казка про бочок", стосуючись різних релігійних віровчень, що існують у Західній Європі, торкається найглибших почуттів людини.
Безстрашно розпластує їх Свифт на анатомічному столі й за допомогою свого нещадного скальпеля розкриває й розсікає один за іншим нагноєння, хворобливі нарости й взагалі всілякі відкладення людських марновірств. Вона написана, коли Свифт не приймав ще гарячої участі в партійній боротьбі, не був, отже, поглинений партійними страстями, і представляє тому вільне, не зв'язане ніякими умовностями, вираження його дійсних думок. Згодом, коли "Казці", що одержала величезну популярність, служила йому великою перешкодою в пристрої особистої кар'єри, він намагався було виправдатися, доводячи, що вона зовсім не містить у собі нападок на англіканську церкву, але навряд чи це так насправді. Дійсно, Свифт до кінця життя залишався ревним прихильником англіканської церкви, але він підтримував її просто як корисну державну установу, і в "Казці" має з нею справа як сверованием. "Подорожі Гулливера" з'явилися 30 років через послу "Казки". Роки ці пройшли в діяльному й різноманітному житті.
Свифт приходив у зіткнення з масою людей і зав'язував з ними більш-менш інтимні відносини; він до відомого ступеня направляв діяльність державної машини й тому мав можливість прекрасно вивчити сили, що приводять її в рух. Людей і установи він знав тепер до тонкостей, рідко кому доступних. Разом з тим загострилося і його обурення, частиною в силу того, що він краще довідався людей, частиною в силу особистих важких випробувань і невдач. Таким чином, "Подорожі Гулливера" є результатом величезної досвідченості й повної зрілості його сатиричного генія. Зміст їх ширше змісту "Казки", а обурений сміх &"Подорожі" свої Свифт обмірковував протягом довгого часу й писав їх поступово.
Спочатку в колі близьких друзів Свифта &"клуб писак", зародилася думка написати спільно сатирові у вигляді мемуарів, що осміює педанта, що думає себе всезнаючим. Витівка ця не була здійснена, але вона дала поштовх Свифту, що і прийнявся за роботу в роки свого "вигнання".
В 1726 році він привіз рукопис у Лондон і тут передав її видавцеві секретно, не виявляючи свого авторства, тому що побоювався переслідування з боку уряду. Втім, найближчі друзі його, як це видно з переписки, знали раніше про його роботу; тому секрет, принаймні, серед загального кола знайомих, був негайно ж викритий. Книга мала надзвичайний успіх; вона витримала підряд кілька видань. Нею зачитувалися всі, без розходження віків, підлоги, положення.
Мало того, &"мізантропом" і притім у запекло "мізантропічному" дусі. Страшне протиріччя, анітрошки, втім, що не бентежить ті, хто тлумачить про брудне й жахаюче людиноненависництво улюбленого дітьми письменника "Джерело: Література Освіти)"подорожей", що робить їх для дітей настільки цікавими, і вказувати на особливості складу й тону самого оповідання &"Я ненавиджу всім серцем і нехтую ця тварина, що йменується людиною, хоча я гаряче люблю Джона, Петра, Томаса й так далі. На такий-те великій основі мізантропії ґрунтується все видання моїх подорожей... Якби у світі можна було нарахувати тільки дванадцять Арбетнотов, я спалив би свою книгу".
Подібної ж думки висловлює він і в листі до Шеридану: "Очікуйте від людини не більш того, на що така тварина здатна, і ви тоді щодня станете переконуватися, що мій опис йеху більше відповідає дійсності, чим це здається". Потім він говорить, що на кожну людину варто дивитися як на негідника й ставитися до нього як до такому. Чого ж определеннее? Безсумнівно, Свифт &"Листі капітана Гулливера до свого двоюрідного брата Симпеону", &"Подорожам".
"От уже шість місяців пройшло із часу виходу моєї книги, &" Які ж ці його наміри? "Я чекав, &". Чи пристойно мізантропові говорити такі слова? Чи не показують його "тисячі" усіляких перетворень, що він &"мізантропія", як і песимізм, дуже часто є лише зворотною стороною глибокого оптимізму, не тільки дуже часто, &"Подорожі Гулливера", навіть включно з їх огидними йеху, становлять необхідну додаткову частину до різних утопій, це, у своєму роді, &"Джерело: Література Освіти)&"історія ця є ніщо інше, як маса змов, смут, убивств, смертей, революцій і посилань, і всього гірше, що все це є наслідком жадібності, партійності, лицемірства, віроломства, жорстокості, люті, ненависті, заздрості, розпусти, злості й честолюбства". Судження короля Бробдингнега й особливо коня-гуингнгма (у четвертій подорожі) багато в чому нагадують погляди перших революціонерів і їхньому критикові політичних установ "Джерело: Література Освіти) не чутно зовсім.
Ви почуваєте одне суцільне й безмежне обурення. Свифт бере вас під руку й з повною незворушністю показує вам свою портретну галерею. От учений, вісім років витягу сонячних променів, що розробляє "проект, з огірків"; от академік, зайнятий дослідженнями про переробку людських екскрементів у ті живильні речовини, з яких вони утворилися; от фізик, подготовляющий трактат про ковкість вогню; от сліпий професор, що займається складанням різних фарб; от професор, що розробляє питання "про спосіб орати землю за допомогою свиней"; далі йдуть астроном, медик і так далі. Потім він переходить у спекулятивне відділення академії Лагадо й знову дає нам зразки вчених по частині умоглядних знань; потім до політичних прожектерів, де знайомить, між іншим, із цікавим проектом про примирення всяких партійних розбіжностей &"беруть сотню проводирів кожної партії й розподіляють їхніми парами по росту, так, щоб голови кожної пари перебували на одній лінії, потім два митецьких оператори одночасно спилюють у кожної пари череп зверху до потилиці таким чином, щоб мозок розділився на дві рівні половини. Тоді, міняючи окремі частини, прикладають потилиця з голови одного на голову іншого й назад". Причому він приводив наступні доводи на користь свого проекту: "Дві половини різного мозку, будучи складені в одному черепі для рішення між ними спірного питання, незабаром прийдуть до угоди й зроблять ту помірність і та рівновага думок, які так бажані для голів, що уявляють себе покликаними стояти на стражі суспільних рухів і керувати ними".
Осміявши сьогодення, Свифт приймається за минуле й викликає тіні померлих знаменитостей. Потім прочитайте його опис прийому в палаці Лоньяг: незважаючи на всю фантастичність оповідання, ви почуваєте, що Свифт бореться зовсім не з вітряними млинами... Але, що особливо вражає й робить страшно гнітюче враження в цій третій подорожі, так це &"Джерело: Література Освіти)&".
Непримиренна гординя Свифта, крім усього іншого, ніколи ні за яких умов не дозволяла йому ставати в такі догідливі відносини до людей. "Його неприборканий розум робить його нездатним примиритися навіть із необхідністю, змушує бити чолом об стіну, без усякої, звичайно, надії пробити її..." Зрозуміло тому, що для більшості людей, що думають себе теперішніми людинолюбцями, Свифт, як пряма протилежність їм, представляється втіленим людиноненависником. Але думати &"Подорож до гуингнгмам" &"Джерело: Література Освіти)"Пророкування на 1708 р. Бикерстефа". Хтось Партридж займався виданням календарів і, наповнюючи їхньою різною нісенітницею, експлуатував марновірні смаки публіки. Це обурило Свифта; крім того, представлявся зручний випадок осміяти й самі марновірства, різні пророкування, прикмети тощо, &"Я радився, &".
Потім пішло "Лист", у якому Свифт описує саму смерть нещасливого Партриджа. Коли наступив кінець, він щиросердно покаявся у всіх своїх видавничих глупостях, указуючи у своє виправдання на те, що він інакше не міг заробляти собі хліби; лагодження ж старих чобіт давало поганий заробіток. Така, плоских і груба у вустах усякого іншого, жарт зробила надзвичайний ефект, тому що вона була написана митецькою рукою Свифта. Повідомленню повірили. Книжкові торговці виключили Партриджа зі своїх списків, а португальська інквізиція засудила памфлет на спалення. З'явилася відповідь, написаний нібито самим Партриджем, у якому докладно розповідаються всі злополучия нещасного видавця, як до нього приходив трунар, щоб упоратися, який труна робити, як друзі докоряли його, що він приховує свою смерть від них, як він чув дзенькіт на своє поховання й так далі. Це тільки підлило масла у вогонь.
Патридж став серйозно, з досадою заперечувати й доводити, що він живий. Тоді Свифт відповів новим жартом. Партриджу, говорить він, варто було б бути трохи воздержаннее у своїх вираженнях, тому що предмет його суперечки ставиться до питань умоглядного, чисто теоретичного характеру.
Партридж заперечує свою смерть, але всі свідчення говорять проти нього. Тисячі читачів його альманаху заявляють, що жива людина ні в якому випадку не міг би написати подібної дурниці. По-друге, навіть його дружина, і та ходить по вулицях і "клянеться, що в її чоловіка немає ні життя, ні душі... Якщо ж неосвічений труп продовжує бродити між нами і якщо йому завгодно називатися Партриджем, те г-н Бикерстеф не вважає себе анітрошки в тім відповідальним..." Потім треба по-третє, по-четверте й так далі. "Джерело: Література Освіти)"Якщо йому зустрінеться смішне, &" "Джерело: Література Освіти)"Пристойній розмові" і "Наставляннях слугам". У першому він дає прекрасну колекцію беззмістовних фраз, у говорінні яких люди проводять цілі годинники; а в другому виявляє чудове знання прислуги і її вдач. Якої би сфери не торкнувся Свифт, він усюди є паном займаного їм положення й виявляє дивне усезнання У літературній діяльності Свифта є ще одна чудова риса, яку не можна обійти мовчанням. Це повна його безкорисливість: за винятком "Подорожей Гулливера", що доставили йому 200 фунтів стерлінгів, він ні за один з інших своїх добутків не одержав ні гроша й зовсім не піклувався про це.
А тим часом його памфлети розхапувалися моментально, витримували підряд по нескольку видань, приводили в сум'яття міністрів, збуджували страсті цілого народу... Небагато найдеться письменників, що виявили такий повний индифферентизм до витягу матеріальної користі зі своєї літературної слави. Та й про славу цієї Свифт піклувалися мало: всі його добутки з'являлися анонімно; у деяких випадках це, щоправда, викликалося побоюваннями переслідування, але таких випадків було, властиво, небагато; крім того, Свифт не виставляв свого ім'я навіть тоді, коли побоювання виявлялися даремними й добуток його виходило другим виданням. Не можна не визнати, що він і щодо цього представляє оригинальнейшее явище в літературі: геній першої величини, що мав таку масу читачів, як, бути може, ніхто іншої в його час, він всі свої добутки, від першого до останнього, друкує анонімно й не здобуває на них не тільки стану, але просто &
Страницы: 1 2
