Якось уранці, саме серед літа, сидів молодий, веселий кравчик біля вікна і шив собі. Коли чує - йде вулицею жінка й вигукує:
- Варення, смачне варення! Купуйте, грошей не шкодуйте!
Кравчик полюбляв солодощі, тож він зрадів і гукнув у вікно до
жінки:
- Гей, голубко, заходь сюди, продай мені варення.
Жінка й собі зраділа, що швидко спродається, зайшла до кравчика і показала йому свої глечики. Оглядав він їх, оглядав, крутив на всі боки, принюхувався, куштував, а тоді й каже:
- наче й справді смачне. Продай мені, голубко, ложку цього
варення.
Спересердя жінка так і остовпіла, адже вона сподівалася, що кравчик купить у неї чи не все варення. Та що вдієш, продала йому ложку варення і пішла геть, сердито буркочучи.
а кравчик одкраяв добрячу скибку хліба, намастив її варенням та й каже сам собі:
- От дошию куртку, а тоді й поласую.
Поклав він ту скибку біля себе і гаряче взявся до роботи.
а тим часом варення розпахтілося на всю кімнату, і скибку
роєм обсіли мухи.
- мухи, мухи,- каже їм кравчик,- хто вас сюди просив? ану
летіть геть!
але мухи і не думали втікати, а навпаки, ще щільніше обсіли варення.
Тут у кравчика, як то кажуть, увірвався терпець, він спересердя як схопив ганчірку та як лясне по мухах. а тоді дивиться - аж сім мух убив.
- От який я дужий та хоробрий! - сказав він, сам собі дивую
чись.- Треба, щоб про мене дізналося ціле місто!
і кравчик змайстрував собі пояса і вишив на ньому великими літерами: «Коли злий буваю, то сімох убиваю».
- Та що місто,- міркував він далі,- хай знає про це весь
світ!
Підперезався кравчик поясом, поклав у кишеню грудку старого сиру та й подався в мандри. Біля воріт бачить - пташина заплуталася в кущах. Він і її сховав у кишеню.
ішов він, ішов і прийшов до високої гори. Видерся на самий вершечок і бачить - сидить на горі велетень, байдуже поглядає навкруги.
Кравчик сміливо підходить до нього та й каже:
- Здоров був, приятелю! Ходімо разом мандрувати.
Велетень зневажливо подивився на кравчика та й каже:
- ах ти ж, голодранцю! Жалюгідна комахо! Ти ще рівнятимешся до мене?
- аякже! - відповідає кравчик і показує собі на пояс.- Ось прочитай, що я за один.
Велетень прочитав: «Коли злий буваю, то сімох убиваю». Він подумав, що кравчик здатен убити сімох людей, і трохи пройнявся повагою до цього малюка. а тоді взяв камінь в руку та як стисне - так з нього вода й потекла.
- а тепер ти спробуй,- сказав велетень.
- Оце й усе? - засміявся кравчик.- це мені за іграшку.-
нишком він дістав з кишені грудку сиру та як стисне - аж сиро
ватка потекла.
- ну що, мабуть, трохи краще за тебе? - весело питає кравчик.
Велетень дивується, не вірить, що малюк такий дужий. Знову
взяв камінь і жбурнув його так високо, що ледве видно було.
- ану,- каже,- і ти спробуй!
- Високо ти кидаєш,- похвалив кравчик,- але ж камінь усе-
таки впав на землю. а я кину так, що він зовсім назад не повернеться.
Вийняв він із кишені пташку, підкинув у повітря, а пташка пурхнула, та тільки й бачили її.
- ну як? - запитав кравчик.
- Добре кидаєш,- погодився велетень,- а от подивимось, чи піднесеш ти дерево на плечах.
і підвів кравчика до вивернутого з корінням величезного дуба та й каже:
- Як ти такий дужий, то поможи мені витягти з лісу оцього дуба.
- Залюбки,- відповів малюк.- Бери на плечі стовбур, а я ззаду помагатиму, адже гілля нести куди важче.
Велетень завдав стовбур собі на плечі, а кравчик сів ззаду на гілку, і велетень поніс ціле дерево та ще й кравчика на ньому. а озирнутися йому ніяк - гілки заважають.
їде кравчик верхи на гілці і пісеньку співає:
- Виїжджали три кравчики із воріт... Довго ніс велетень того важкого дуба, а тоді втомився та й каже:
- Гей, хлопче, стомився я нести, мабуть, кину цього дуба! Кравчик швиденько сплигнув з дерева, схопився обома руками
за віти, наче він ніс, і каже:
- Ти такий здоровило, а не здужаєш навіть деревину потягти.
Покинули вони дуба, пішли далі. аж дорогою їм трапляється
вишня. От велетень схопив її за самий вершечок, де були найсти-гліші ягоди, нагнув і дав кравчикові поласувати. але хіба ж міг кравчик утримати вишню? Тільки-но велетень випустив вершечок, він так і фуркнув угору, а разом з ним і кравчик злетів у повітря. а коли він щасливо впав на землю, велетень і каже йому:
- Та невже ти не здужаєш утримати оцю вишеньку?
- це я стрибнув через дерево,- одказує кравчик,- бо в кущах
мисливець стріляє. Стрибни і ти так, якщо зумієш.
Велетень стрибнув, але не перескочив через дерево і завис на вітах. і тут було кравчикове зверху. Тоді велетень каже:
- ну, якщо ти такий хоробрий та дужий, то ходімо в нашу печеру.
і пішли.
Приходять в печеру, а там біля вогню сидять велетні. і в кожного в руках по смаженій вівці. Запихаються, аж за вухами лящить.
Велетень підвів кравчика до ліжка і сказав, щоб той лягав там і відпочивав. але для кравчика ліжко було надто велике, і він примостився в куточку.
Опівночі, гадаючи, що кравчик міцно спить, велетень устав тихенько, взяв важкий шворень та як гепне по ліжку, аж проламав його. «Тепер уже,- подумав він,- я випустив юшку з цього стрибунця».
рано-вранці зібралися велетні до лісу, а про кравчика й думати забули. Коли це виходить він їм назустріч веселий і безтурботний. Велетні злякалися, що він їх повбиває, і розбіглися хто куди. а кравчик помандрував собі далі. ішов він ішов, поки прийшов до королівського палацу, а що стомився дуже, то ліг біля воріт на моріжечку та й заснув.
а поки він спав, королівські слуги встигли розгледіти його з усіх боків і прочитати на поясі: «Коли злий буваю, то сімох убиваю».
- Диви,- казали вони,- який великий вояка прийшов у нашу
мирну країну.
Вони побігли до короля та й кажуть:
- Біля воріт палацу лежить дужий чоловік. Якщо дійде до війни, то він нам у пригоді стане.
Король зрадів.
- а й справді,- каже,- покличте його сюди.
Виспався кравець, протер очі й пішов служити королю. Служить він день, служить другий. а королівські вояки і кажуть один одному:
- лихо нам буде від цього чоловіка. адже він коли злий буває,
то сімох убиває.
Пішли вони гуртом до короля.
- ми не хочемо служити разом з ним,- сказали вони.- Він
нас переб'є, якщо розсердиться. Відпусти нас зі служби.
Зажурився король, що через одного всі вірні слуги хочуть його покинути. Краще б уже цей чоловік і на очі не показувався йому.
але звільнити його король не наважився, боявся, що той і слуг, і його самого не пощадить, а сам сяде на королівський трон.
міркував він і так і сяк, нарешті покликав кравчика та й каже:
- В моєму королівстві у дрімучому лісі живуть два велетні.
