Вірш Пушкіна «Мадонна»
Любовна лірика Пушкіна вкрай велика й різноманітна. Її становлять вірші, написані в жанрах послання, елегії, романсу й у поліжанрові формах
Одним з добутків, що ставляться до любовної лірики, є вірш «Мадонна». Присвячено воно Н. Гончаровой, дружині поета, і відбиває реальну ситуація. Як писав Пушкін у листі до своєї дружини, у цей період він «проводив цілі годинники» перед картиною, що зображує «біляву мадонну», що схожа на неї «як дві краплі води».
Написано вірш у формі сонета, що є аж ніяк не випадковим. Стругаючи, традиційна форма відбивала внутрішній зміст вірша, його ідейний зміст: оспівування щирого почуття «без прикрас», без показного блиску й славослів'їв
Змістовний вірш ділиться на три частини. У першій частині, що є своєрідною експозицією, поет говорить, що хотів би прикрасити свою «обитель» не «безліччю картин стародавніх майстрів», яким би дивувалися відвідувачі й знавці мистецтва. У другій частині поет розкриває суть своїх переваг. Він хоче лицезреть серед своїх «повільних праць» одну - єдину картину, яка б повністю виражала його подання про прекрасний, його погляди на мир і живучих у ньому людей. На цій картині повинні бути зображені «пречиста», тобто мадонна, і «божественний рятівник»; причому «без ангелів», одні, «під пальмою Сіону». Вона повинна «дивитися» «з величчю», вона - «з розумом в окулярах». У подібний поділ чітко простежуються погляди поета на чоловіче й жіноче покликання в цьому світі. Для жінки - це материнство, для чоловіка - світло розуму, що він несе із собою в навколишню дійсність. Але це не просто розум. По Пушкіну, розум - це тільки те, що освячено моральним початком. Призначення Месії, Рятівника, полягає в тому, щоб робити мир і людей краще, просвіщати своїх побратимів. І розум у його очах - це не що інше, як усвідомлення свого призначення, проходження Божественному промислу. Саме тому поет називає мадонну й рятівника «лагідними». Вони не нарікають проти свого Божественного призначення у світі, приймають свою долю з радістю й подякою по відношенню Ксоздателю.
У третій частині вірша Пушкін проектує свої погляди на реальне життя, говорячи, що Творець виконав його бажання. Поет вірить, що все у світі відбувається з волі Творця. Мир споконвічно милостивий і прекрасний, тому що є утвором Бога, проявом сили незмірно більше високого порядку, чим людина, а тому - більше розумної й гуманної. Бог любить свій утвір, тому не може бути благословенне й саме прекрасне з почуттів - любов. Любов - це те, за допомогою чого людина може вподібнитися Творцеві: жінка - інтуїтивно, носячись у собі, а потім роблячи на світло потомство; чоловік - осягаючи розумом моральний закон як основу мироустройства й фундамент великого задуму Творця
Для додання більшої виразності мові, Пушкін, незважаючи на загальну аскетичность образотворчих засобів у вірші, використовує метафори (повільні праці, найчистіша принадність); епітети (важливе сужденье). Мова й сама форма - сонет - відсилають нас до кращих образів епохи Відродження, у яких искреннее почуття виражалося з незвичайною силою, незважаючи на відсутність язикових засобів і відсутність багатослівності. Настільки підкреслене звертання до поетики й образів епохи Відродження, безумовно, мало й той зміст, що поет тим самим висловлював свою незгоду з романтичною концепцією людини й романтичним трактуванням любовного почуття
Отже, основна ідея вірша полягає в тому, що автор приемлет природні закони буття й втілює природу, що є втіленням вічного плину життя. Усвідомлення свого призначення й проходження йому є, по Пушкіну, та вища лагідність стосовно Творця, той «чистий ідеал», які й можуть принести людині щастя.
