Повість «Станційний доглядач» - це історія людського життя, у яку безцеремонно вторглись і безжалісно неї розтоптали. Повість побудована за всіма правилами жанру. Спочатку ми знайомимо з місцем дії й героєм - Самсоном Вириним. Потім автор уводить у розвиток сюжету персонажів, співпричетних до того, що відбудеться з головним героєм. Перед нами трагедія «маленької людини», чиновника чотирнадцятого класу Станційний доглядач Самсон Вирин живе бідно, своєю працею, виконаною образ і принижень, він добуває засоби до існування, але ні на Що не скаржиться й задоволений долею. Він ростить дочку - милу, чуйну, гарну дівчину, що допомагає йому й іноді згладжує конфліктні ситуації, які неминуче виникають на станції з нетерплячими й строгими проїжджаючими. Але в цей маленький спокійний мир приходить лихо: молодий гусар Мінський таємно відвозить Дуню Впетербург.
Горе потрясло старого, але не зломило - він відправився за своєї Дуней у Петербург, розшукав Мінського й пробрався до нього. Але старого викинули з будинку. Станційний доглядач не упокорився з тим, що не побачив дочку, і зробив ще одну спробу, але Дуня, помітивши його, зомліла, а його знову прогнали. Самсон Вирин упокорився. Він виїхав на свою поштову станцію, з горя запив і незабаром умер. Скривджений долею й людьми, Вирин став втіленням страждання й безправ'я. Самсон Вирин намагався протестувати, але, як людина нижчого стану, не міг протистояти Мінському.
Така сумна доля «маленької людини», майстерно зображена Пушкіним. Питання про його долю Пушкін ставить гостро й драматично. Смиренність принижує людини, робить його життя безглуздої, витравляє в ньому гордість, достоїнство, перетворює його в добровільного раба, у жертву, покірну ударам долі У повісті «Станційний доглядач» А. С. Пушкін звертається до теми «маленької людини». Спочатку добутку автор знайомить нас із життям станційних доглядачів, з вагами й приниженнями, які їм доводиться терпіти щодня:
- «Хто не проклинав станційних доглядачів, хто з ними не сварився?.. Спокою ні вдень, ні вночі... У дощ і сльоту примушений він бігати по дворах; у буру, у водохресний мороз іде він у покрову, щоб тільки на хвилину відпочити від лементу й поштовхів роздратованого постояльця».
Але незважаючи на те принизливе відношення, що вони терплять від інших, ці «люди мирні, від природи послужливі...
». Далі автор розповідає нам історію доглядача Самсона Вирина. Це була добра людина, єдина радість якого полягала в його дочці - красуні Дуне. Але один раз у доглядача в будинку зупинився гусар. Він прикинувся хворим і дочка Вирина доглядала за ним. За доброту доглядача гусар відплатив підлістю: він спокусив і відвіз без ведена батька Дуню. Правда, ми не можемо затверджувати, що гусар зла людина.
По всьому видно, що Дуня виїхала за власним бажанням і щаслива з ним. Але адже цього не може знати бедний батько. Зате він добре знає інше - як у таких випадках звичайно буває:
- «Не її першу, не її останню зманив проїзний джиґун, а там потримав, та й кинув. Багато їх у Петербурзі, молоденьких дурок, сьогодні в атласі так оксамиті, а завтра, подивишся, метуть вулицю разом з голотою кабацкою».
Те, чого боїться Вирин, - реальність. Автор змушує читача не просто жалувати доглядача й співчувати його гіркій самітності, але ще й задуматися про те, що той мир, у якому живуть Вирини, улаштований далеко не кращим образом. У своїй повісті А. С.
Пушкін учить нас глибоко поважати людей, незважаючи на їхнє положення в суспільстві, на соціальний статус. Кожна людина гідна того, щоб до нього ставилися уважно й з повагою. Мир, у якому ми живемо, і так досить твердий. Щоб хоч небагато змінити його, ми повинні прагнути до гуманності й жалю
