Твір: опис картини Васильєва "Мокрий луг"
Мокрий луг
На перший погляд картина «Мокрий луг» своєю звичністю й простотою мотиву розташовує до себе будь-якого глядача. У глибині широкого простору піднімаються два крислатих дерева, а вдалині, з-під грізних хмар, що йдуть, проступає невелика смужка неба. Спереду, уздовж ніші, простягається стрімчастий косогір, покритий м'якої й вологої зеленной травичкою. На передньому плані - майже в центрі картини - через чорні грозові хмари, намагається відбитися в болотистій заводі, тепле сонечко.
Гроза йде, але небо продовжує вирувати й кипіти. З могутньої силою кружляються й зіштовхуються кошлаті сірі хмари. Десь видали доносяться гуркоти грому, відбиваючись у нескінченному просторі. Картина повна рухи, тут всі навкруги дихає й живе: і дерева, що изгибаются під сильними ударами вітри, і вода, затягнута брижами, і небо... Небо, перейняте типово Васильевскому настрою, протипоставлено лиховісним хмарам, що продовжують скидати, удалині від глядача, великий потік дощу на що видніється видали ліс.
Небо, у картинах Федора Васильєва, незмінно відіграє значиму роль, так і в «Мокрому лузі» чи не ключовим засобом, воно передає поетичну думку художника. Теплий блискаючий просвіт високо в хмарах над зеленим лугом, відбиваючись у воді, і відсвічуючи на траві, веде війну з більшими й холодними чорними хмарами, що кидають похмуру тінь на мокру землю.
Начебто в контраст напруженому існуванню неба, інша частина картини досить проста. Лінії її малюнка спокійніше й м'якше. Кожна деталь пейзажу - це варіація головної ідеї, де всі деталі настільки розчинені в цілому, що пізнаєш їх тільки при уважному розгляді.
