x x
menu

Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Я. Франка «Зів’яле листя»

Вічна загадка Любові... Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує людину, робить її щасливою чи приносить душевний біль. Стільки існує людство, нерозгаданою залишається тайна почуттів, що надихають художників і композиторів, скульпторів і поетів.       «Людина, - сказав М.М. Коцюбинський, - яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя, часто вилисіється в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ - лірична драма «зів'яле листя». Се такі легкі, ніжні, з такою широкою гамою почуття і розуміння душі людської що, читаючи їх, не знаєш, кому додати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв».

Франко створив у збірці «Зів'яле листя» узагальнений образ жінки. Він то піднімає її до неба, то кидає на дно. «Одна, лілея біла», «мов метелик», «невинна, як дитина», друга - «гордая княгиня», «тиха та сумна», «мов святиня», третя - «Женина чи звір», «сфінкс», «мара», «з гострими кігтями». А ми бачимо одну, така сила майстерності Франкової, що перед нами не три особи, а три силуети однієї і тієї жіночої постаті. В одному образі безліч відтінків гордості й гіркоти, непорочності й розуму, стриманої одержимості і прихованої іронії. Поет тужить за своїм ідеалом, якого не знаходить в житті:

  • Я не люблю тебе, о ні,
  • Люблю я власну мрії,
  • Що там у серденьку на дні
  • Відмалечку лелію.
  • Кохання творить з людиною дивні дива.
  • Покохавши, людина відчуває себе
  • «сильним і свобідним,
  • мов той, що вирвався з тюрми на світ
  • Таким веселим, щирим і лагідним.

Звертаючись до коханої, поет «щасливий, наче цар могутній», освідчується їй: «Я б душу дав за тебе».

  • Кохання дає ліричному герою натхнення творчу наснагу?
  • Я понесу тебе в душі на дні,
  • Облиту чаром свіжості й любови,
  • Твою красу я переллю в пісні
  • Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,
  • Коралі уст у ритми голосні...

Трагічний настрій, викликаний коханням без взаємності, відчувається в поезії «Так, ти одна моя правдивая любов». Кохання героя - «найжаркіший порив «його душі і тіла, «найкращий спів», це «славний подвиг» його життя».

  • Як згублену любов, несповнене бажання,
  • Невиспіваний спів, геройське поривання,
  • Як все найвищеє, чим душу я кормлю,
  • Як смерть, що забива й від мук ослобоняє,
  • Отак, красавице, і я тебе люблю

Усю велич і всю складність почуттів висловлює поет у вірші «Ой ти, дівчино, з горіх зерня», суть якого в строфі:

  • Ой ти, дівчина, ясная зоре!
  • Ти мої радощі, ти моє горе!

Сповідь зраненої наболілої Франкової душі зачаровує, хвилює, примушує страждати. Чи можна знайти слова, щоб передати почуття ліричного героя поезії»?

  • Чого являєшся мені
  • У сні?
  • Чого звертаєш ти до мене
  • Чудові очі ті ясні,
  • Сумні,
  • Немов криниці дно студене?
  • Чому уста твої німі?
  • Який докір, яке страждання,     
  • Яке несповнене бажання   
  • На них, мов, дерево червоне, Займається і знову тоне
  • У пітьми?      

Чи потрібен аналіз таких творів? Адже супутниками Франка були дві великі музи - поезія і музика, які передають тонкий ліризм і глибокий трагізм почуті тів поета:

  • Се розлука моя, невтишима тоска 
  • Се любов моя плаче так гірко.
  • Літа важкої муки,
  • Пекучих болів, сліз і божевілля,
  • Придавленого серця           

Недаремно Франко дав збірці підзаголовок «Лірична драма». Три «жмуті ки» - це три дії, зміст яких життя і невдале кохання ліричного героя конфлікт надзвичайно напружений: адже тричі йому «являлася любов», котра примушувала страждати невимовно:

  • Ненавиджу красу, і силу.
  • У світло, й пісню, і життя,
  • Одно люблю лиш - забуття,
  • Спокій, безпам'ятну могилу.

 Як сказав О. Білецький, «все, що ,є в нашій мові найніжнішого, найгалас-ливішого... вклав поет у ці хвилюючі, питання кров'ю серця рядки». Збірка І. Я. Франка належить до найгеніальніших творінь світової любовної лірики. У «Зів'ялому листі» відображено любовні страждання непересічної, сильної духом людини. Ліричний герой - це жива, багата духом, гаряча й глибинна натура. Франко малює любов як діяння, як найвищий витвір душі. Якби знав я гори, що спиняють хмари, Що два серця можуть ізвести до пари...

  • То тебе би, мила, обдала їх сила, всі би в твоїм серці іскри погасила, Всі думки й бажання за одним ударом, лиш одна любов би вибухла пожаром. У цьому «пожарі почуттів», як на жертовному вогні, згоряє людина, але, згоряючи, переплавлюється, і натура її облагороджується.

 

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать