Мета: ознайомити учнів з твором Т. Шевченка «Заповіт», зробити ідейно-художній аналіз даної поезії; визначити, які факти з життя поета покладені в основу вірша; прослідкувати, як у творі розкривається полум’яна любов автора до України, віра у революційне повалення самодержавства; розвивати в учнів навички виразного читання, культуру зв’язного мовлення, вміння логічно мислити, грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; виховувати почуття поваги, пошани, любові до рідного краю, його народу; інтерес до наслідків власної праці; прищеплювати пунктуальність, стійкість, мужність, наполегливість.

Тип уроку:
Урок засвоєння нових знань. Обладнання:  Портрет Т. Шевченка, підручник, грамзапис вірша «Заповіт», малюнки-ілюстрації до твору; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

I. Організаційний момент II. Перевірка домашнього завдання Опитування поезії Т. Шевченка «Заповіт» напам’ять.

III. Актуалізація опорних знань, умінь, Уявлень та чуттєвого досвіду за питаннями

Що вам відомо про поезію як літературний жанр? (Поезія (гр. poisis — творчість) — 1) Словесна художня творчість; мистецтво художнього відображення дійсності в словесних образах. 2) Твори, написані віршами, ритмізованою мовою; протилежне — проза. 3) Окремий твір, написаний ритмізованою мовою; вірш) Які поетичні твори ви знаєте? До якого роду художньої літератури належать поетичні твори? (Лірики) Назвіть художні засоби, які митці слова найчастіше застосовують у своїх творах. В яку історичну епоху жив і творив Т. Шевченко?

За що Т. Шевченко переслідувався царською владою? Хто такі були революціонери? Чи можна Т. Шевченка назвати революціонером? Чому письменник обрав шлях бунтарства? Через що Т. Шевченко називають Кобзарем? Поясніть етимологію слова «Кобзар», зробіть його словотворчий аналіз.

IV. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів V

. Основний зміст уроку «Заповіт» — вершина громадянської лірики поета. В. Смілянська «Заповіт» — коротке програмне звернення поета до сучасників і наступних поколінь... Г. Нудьга Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Т. Шевченко 1. Історія написання твору «заповіт». Розповідь учителя Свій знаменитий «Заповіт» Тарас Шевченко написав 25 грудня 1845 р. в м. Переяславі під час важкої хвороби.

У грудні 1845 р. Шевченко гостював на Переяславщині у поміщика-декабриста С. Н. Самойлова.

Тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. Самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в Переяслав до Козачковського. Тяжко було в дорозі, не легше і по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. Прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. Так не хотілося умирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити.

Але до всього треба бути готовому. Якщо, отже, смерть, бо треба сказати людям останнє слово. Нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся і ослаблими руками запалив свічку. На папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: Як умру, то поховайте Мене... Отакі події наштовхнули Шевченка до написання «Заповіту». Але поштовх ще не є причиною. Якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт.

Насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя країни в 30–40-х роках ХІХ століття, сповнений глибокого революційного змісту. Поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі в 1843–1845 рр. Відвідавши знедолену свою Вітчизну, проїхавши сотні сіл Полтавщини і Київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань по Україні. Побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. Він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок: ...вставайте, кайдани порвіте.

Уперше поезія була надрукована під назвою «Думка» в збірнику «Новые стихотворения Пушкина и Шевченка» (Лейпциг, 1859). В автографі вона не має заголовка. Загальновідома назва «Заповіт» з’явилася як редакційна у виданні «Кобзаря» 1867 року. 2. Виразне читання напам’ять учителем вірша «заповіт» або прослуховування поезії у грамзаписі 3. Особливості виразного читання твору «заповіт». як необхідно читати таку поезію?

Спочатку тихо, повільно і лагідно, зі смутком, інтимно-довірливо. В міру наближення до кінця першої спареної строфи голос читаючого дужчає, темп швидшає. Після слів «було видно» необхідно зробити паузу. Наступна здвоєна строфа читається неголосно (тихіше, ніж кінець попередньої строфи), але схвильовано, а тому пришвидшено, останній рядок — різко.

Останній строфі треба приділити найбільше уваги. Перші чотири рядки слід прочитати не швидко, але голосно, пристрасно, заклично. Зважаючи на алітерацію р, вимовляти цей звук з деяким притиском. Заключні чотири рядки читаються ще повільніше, тихше, але урочисто, піднесено, приблизно так, як читався початок твору. 4. Тема: заклик до українського народу звільнитися від кайданів самодержавства, боротися за вільне життя, відстоювати інтереси простого люду.

5. Ідея: віра поета у світле майбутнє України.

6. Основна думка: змінити соціальний устрій гноблених можна тільки революційним шляхом

7. Жанр: громадянська лірика, вірш-заповіт.

8. Композиція. За формою своєю «Заповіт» — монолог ліричного героя. Він складається З шести строф, котрі об’єднані попарно і тому утворюють ніби три ступеня, три градації, кожна з яких має свою окрему провідну думку, свій ритм і свою інтонацію. У той час всі вони об’єднані в одну гармонійну цілість. Експозиція:

  • Як умру, то поховайте ...
  • На Вкраїні милій...

Зав’язка: Як понесе з України Кров ворожу. Кульмінація: ...Вставайте, Кайдани порвіте. Розв’язка: І мене... Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.

9. Сюжет. Це розвиток-переживання ліричного героя про долю народу. У розгортанні сюжету можна виділити три частини, пов’язані між собою за допомогою інтонацій. Перші слова «Заповіту» вражають своєю граничною простотою, навіть буденністю. Тут нема і сліду «декларативності». Поет від імені ліричного «Я» висловлює свою останню волю. Неначе батько зібрав синів перед смертю і лагідно, спокійно, без жалю і зітхань, як колись загадував їм чергову роботу, нині просить з ледь помітною журбою поховати його, як годиться. Але в цій простоті — глибина думки і образу. Кількома звичайними словами намальована ціла картина. Разом із собою поет силою поетичного слова підняв своїх читачів на таку височінь, звідки вони оглядають Україну від краю до краю, відчувають себе господарями цієї краси, цієї величі і усвідомлюють співгромадянську відповідальність за долю рідної Вітчизни. Символічними є пейзажні деталі: ревучий Дніпро, широкий степ, широкополі лани,— бо вони — свідки «козацької слави».

Бути похованим «на могилі» — означає знайти останній притулок на козацькому кургані і розділити участь оборонців рідного краю. Тому початок поезії свідчить про невіддільність постаті поета від України. У двох наступних парах строф поет уже думає не про себе, не про свою смерть, а думає і турбується за долю рідного народу, його майбутнє. Відчувається хвилювання автора: рядки тут більш енергійні, поривчасті, з недомовленостями. Якщо станеться так, що Дніпро «понесе з України у синє море кров ворожу...», тобто коли будуть знищені усі кати його народу, а трудящі стануть вільними і щасливими, він готовий полинути з вдячності до бога і молитися йому, а значить, і вірити в нього. Пов’язавши перші дві строфи з третьою словом «поховайте»,

Шевченко звертається до рідного народу з наказом-порадою революційного повалення існуючого ладу: ... вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Рядки ці — вибух пристрасті поета, його найзаповітніше бажання, здійсненню котрого він віддав усі сили і помисли. Це програма його життя, за виконання якої він мужньо боровся. Вмираючи (як він думав) і не встигнувши побачити свій народ вільним, він хоче, щоб хоч після смерті здійснилась його мрія.