x x
menu

Стефанов О. Духовний заряд давньогрецького мистецтва

Стефанов О.: Духовний заряд давньогрецького мистецтва. безперечність" філософська спадщина Платона. А якщо врахувати, що мислитель досить підозріло ставився до сліпого поета? "Джерело: a)"тілесного космосу". Всі б добре, однак такого роду фразеологія залишає нас у полоні спрощених формул. Наприклад, судження про майже магічну трійку драматургів: есхил, Софокл, Еврипид. Оголошується, начебто кожний з них виражає найсуворішим і фатально неминучим способом певний вид політичних і естетических подань "Джерело: a) У часи, коли не існували умови для швидкого поширення й міцного закріплення знань і інформації.

Чи можна не впасти у священний трепет? Хіба найдеться хтось, хто не перейметься німим преклонінням перед такими феноменами? "Джерело: a) небажанням застосовувати критично осмислені ціннісні орієнтири.

А зусилля в цьому напрямку не пішли б на вітер, оскільки суспільні, духовні й естетические тенденції того часу аж ніяк не є абсолютно ясними й елементарними. Через попередній респект від спадщини Древньої Еллади, сучасні дослідження пропускають різницю між шедеврами великих майстрів і із гріхом навпіл відповідними їм тлумаченнями. Наша зачарованість художньою досконалістю веде убік дискусій про естетическом інтерпретування літературних пам'ятників. Погано те, що з посиланням на ці шедеври сконструйовані всілякі правила й догми, що калічать заповіданий художниками зміст. "Джерело: a) про моральні кодекси особистості, про зміст різних по своїх приводах, але однаково фаталистичних подань про матеріальну й соціальну дійсність. Із цієї причини розмова про Древню Елладу залишається в полоні позитивізму, сугубо просвітительським і описательским.

Як тільки виникає помітна невідповідність, все потопає в словесному достатку й починаються домисли, начебто все це наслідок лекційного нехтування або ж вільності переписувачів. Коли під кінець всі мислимі виправдання не допомагають, приступається до "корекцій" у перекладах, щоб замінити ріжучі нас слова в оригіналі. Замах на зміст не зупиняється перед семантикою й перекладачами приводяться нейтральні поняття. Усе спрямовано на те, щоб наша апологетика не потрапила під сумнів Приведу досить характерне визнання: перекладач зважився на втручання, за яке нібито йому покладається спеціальна похвала: "Те, що в діалозі Федр близькі люди названі „майном”, є природним поданням для тілесно, що виражається людини, того часу. Але воно дратує (підкреслене мною &".1) Невже болгарський професор по класичній філології Богдан Богданов не усвідомить, як осудительна ця платформа? Адже, її чисто філологічна некоректність поза всяким сумнівом. Та й крім усього іншого, хто став би затверджувати, що в наше нібито освічений час "тілесне мислення" не має місця?

Невже ті проблеми, які можна вивести з неприкрашених ретушшю подань про древній світ, не могли б зорієнтувати нас щодо сучасних ілюзій, оман і недосконалостей? Відмовляючись визнати те, що "подразнило" би наших сучасників, ми неминуче втрачаємо соціальну перспективу в розумінні давніх історичних процесів. Відповідно викривляється наше пізнання в області естетики Щоб зробити перелом у застиглих поданнях, необхідно порвати з величезними ідеологічними нашаруваннями. Треба пошукати значно більше глибокі підстави для наших суджень про мистецтво. Ті, які втримуються в теоретичних догмах древніх мислителів, споконвічно однобокі.

Зважившись на незгоду з їхніми потаєними спонуканнями, зі скривленнями, що виникають від них, ми зможемо прилучитися до неминущих скарбів духу, які тим самим зазвучать цілком актуально. Адже, як би не була сильна екзотична зацікавленість, її плодотворність завжди залишається сумнівної, неміцної Про необхідність радикально переглянути співвідношення художньої практики в античній епосі з теоретичними постулатами, красномовно свідчить та характеристика давньогрецької літератури, що читаємо в С. Аверинцева.

Він затверджує, що їй властиве "...панування так званої безстрасності, тобто обмеженого раціоналізму". І взагалі, начебто в неї спостерігається "неоспоренность ідеалу, переданого з покоління в покоління й кодифицируемое нормативисткой теорією ремісничого вміння"2) Із цього настільки категорично заявленого правила виводиться умовивід, що в стародавності художній геній проявляв себе відтворенням раз і назавжди встановлених подань. Що не може бути й мовлення про яку-небудь самостійність художника. Але якщо все зводиться тільки до "техніки", за допомогою якої створюються лише ілюстрації застиглих норм і предустановленних поглядів, те й розходження між окремими авторами полягали б єдино в неоднаковому ступені їхньої особистої майстерності, у тім, хто наскільки опанував уже встановленим "умінням". Будь це так, то вживати слово "автор" неправомірно: не залишалося б місця для самостійності створюваних добутків.

Таким узагальненням я трохи загострюю свою полеміку, але адже споконвічне протиріччя в наявності. Ні на мить ми не станемо заперечувати самостійне авторство великих трагіків, у яких спостерігаються особисті внески в розвитку художніх прийомів. Хрестоматійною популярністю користується спостереження, як наростала кількість індивідуальних виконавців, мінявся склад хору. У кожного із класиків свої способи розв'язувати драматичний сюжет, а Еврипид уводить свій прийом "бога з машини" або знаменитий "деус екс махина" (Deus ex machi"Методи й категорії Аристотеля настільки ж органічно пов'язані з художньою структурою "Илиади" або "Царя едипа", як позбавлені змісту в додатку до "Книги Исайи" або до "Повісті про Акихаре".

Грецька література всією своєю суттю як би вимагає, що б її мислили як предмет теоретичної поетики; у цьому змісті потенційна співвіднесеність із можливістю теоретичної поетики є характеристика всієї грецької літератури, включаючи ті її добутки, які виникли задовго до народження поетики". 3) Звичайно, Аверинцеву знайома елементарна хронологія. Ясно, що погляди Аристотеля могли б відповідати образним структурам у прославлених літературних творах тільки при теоретичному тлумаченні вже створених шедеврів. І ми можемо сперечатися нескінченно, наскільки подібні інтерпретації вірні або остаточні, чи не проявляється в них ідеологічна тенденційність. Але ніхто ні на мить не стане заперечувати, що драматичні поети не додержувалися теоретичних приписань.

На черзі питання: наскільки можливо, щоб даний теоретик був так проникливий і глибокий, щоб охопити безпомилково й вичерпно художню тканину даної трагедії. Це тим більше абсурдно, коли маємо справа з нормативисткой теорією, а саме так охарактеризував "Поетику" той же Аверинцев. "Джерело: a) підміну "тирана" з оригіналу в "царя" при перекладах. Це ознака глянцю, що наводиться на трагедії, у дусі "моделі" виключення людей як майно при перекладах Платона ...Узагальнено говорячи, якщо відновимо напрямок від поетів до трактатів, ми зрозуміємо, як необхідний здоровий скептицизм при оцінці свідомості, що теоретизує. Як важливо захистити творчу імпульсивність художнього бачення. Адже, обмежуючись уривчасто філологічними поданнями, ми попадаємо в полон неплодотворних констатаций. Яскравий приклад для заміни вкладеного в добуток змісту бачимо в спробі затвердити політичний постулат з посиланням на приписаний Софоклу погляд.

У важкому академічному виданні процитоване твердження Платона в його "Законах": "Треба начальствовать над іншими й самому бути в них під початком. А безвладдя повинне бути вилучене з життя всіх людей і навіть тварин, підвладних людям". (с. 942) Автор коментарю А.

А. Тахо-Годи заявляє із цього приводу: "Осуд безвладдя знаходимо в Софокла: А безначалье &" На перший погляд, усе сходиться, але якщо задумаємося, у якому контексті висловлене настільки безапеляційне висловлення? До яких наслідків по ходу подій "дострибався" той, хто сповідає таку позицію?

Які наслідки виникають надалі ході подій? Адже Тахо-Годи наводить слова не самого Софокла, а що залякує Гемона висловлення Креонта в "Антигонах". Ними цар умовляє свого нащадка схилити голову перед ним, володарем.

Нема чого упорствовать у своїй любові до настільки непокірливої дочки едипа... "Джерело: a) Тому приписувати Софоклу солідарність із Платоновским поглядом на субординацію влади помилково. Навпаки, можна укласти, що філософом відстоюється просто неосвічена максима, що свідомо спростована образним вселянням Софокловой "Антигони".

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать