Дата народження - 03 грудня - 1722 Дата смерті - 29 листопада - 1794 Сковорода Григорій Савич народився 3 грудня 1722 р. у селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. В 1738 р. він вступивши до Києво-Могилянської академії. З 1742 по 1744 pp. живий у Петербурзі, був співаком придворної капелі, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. Навчання продовжив у Київській академії. В 1750 р.
у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братислава, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн. Повернувся в Україну в 1753р., викладав поетику в Переяславському колегіумі. Написавши для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію й порадник до майстерності оної».
Протягом 1754-1759 pp. живий у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари.
Написавши значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими й українськими віршами написавши «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики. В 1766р. філософ написавши трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», наступного долі філософські твори «Наркіс.
Розмова про ті: взнай собі» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого собі». Протягом 1769-1774 pp.
Сковорода написавши збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про ті, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, кликана алфавіт, чи буквар світу». В 1775-1776 pp. були написані твір «Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська («Ізраїльський змій»)та «Книжечка про читання святого листа, названа Дружина Лотова».
Твори «Суперечка архістратига Михайла з сатаною про ті: легко бути благим», «Пручи Біса з Варсавою» були написані в 1783-1784 рр. В 1785 р. Сковорода об'єднав тридцять віршів, написаних у різний година, у збірку «Сад божественних пісень». В 1787р. він написавши «Вдячного Еродія» і «Убогого Жайворонка», а в 1791р. завершивши філософський твір «Діалог. Ім'я йому - Потоп зміїний».
Співає й мандрівний філософ помер 9 листопаду 1794 р. у селі Іванівці на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського районуцікавою є епітафія (надгробний напис на могильній плиті): «Світ ловив міні, та не впіймав». Щоб зрозуміти суть епітафії, слід детально познайомитися з життєвим шляхом поета, його філософськими поглядами. Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами, вигадками й викликала інтерес. Та це й не дивно, бо Григорій Сковорода ще за життя ставши легендою. З цього приводу Микола Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і який би так пам'ятав і поважав народ.
На всьому обширі від Острбгозька до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд...». У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старимо кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти й поставивши першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію. Здійснилася давня мрія хлопця - навчатися в Києво-Могилянській академії. Григорій ставши одним з найретельнішйх, особливо наполегливих і тямущих студентів.
Пізніше він був таким же старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тихнув етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як живий, а живий, як навчав - найкраща рису педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написавши його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство - найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, алі тої незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спити, пора прокидатися!
». І з 1769р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами ; щоразу відхиляючи пропозиції й світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? - відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання статі ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу! Година причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тобі, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви й окрасою обителі».
На це Григорій Савич саркастично сказавши: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі й вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ міні не впіймає».
І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Харківському губернаторові на пропозиції статі чиновником Сковорода відповів: «Ваше превосходительство! Світ подібний до театру.
Щоб грати в театрі з успіхом і похвалою, беруть ролі за здібностями. Після великого випробування собі побачив, що не можу представляти в театрі світ жодної особині, крім низької, простої... Я обрав собі цю роль - і задоволений». Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка й вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди у звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати й взагалі постійної домівки (показовий такий епізод з його життя: в одному селі Григорій Сковорода лікував відставного майора.
Поки він провідував хворого, дочка майора, красуня Олена, закохалася в ніжного поета-музику, і Григорій теж її покохав. Йшлося до весілля, алі він вагався, бо не уявляв життя без мандрів, нових вражень, свободи дій. Тому так і не одружився). Сковорода навчав^ що в природі - врода, гармонія, а в суспільстві - несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба шкірному змінити мікросвіт (тобто собі самогоз цією думкою тісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізнавай собі, а пізнавши- удосконалюй. Пізнаючи свої нахили, лю-дина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь.
А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходити за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти черзі. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі.
Веління природи - це веління Бога в людині. Пізнання природи - це пізнання Бога. Філософ живий сподіваннями на суспільство рівноправних людей, де не буде «рабського іга», «тяжкої роботи», нічого «златожадного», «дамського». Такими поглядами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх він і смертю: . в 72 роки співає пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де живий його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукопису своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселощів, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги ставши копати яму.
«Що це ви робите, Григорію?» - захарчували здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій година».
Коли ж гості роз'їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й... заснувши навіки. Із творчої спадщини Григорія Сковороди завтратилися збірка ліричних поезій «Сад божественних пісень», книга «Байки харківські», філософські трактати й притчі. Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях - лірик. Ліричний герой збірки «Сад божественних пісень» - у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолюбець, гуманіст, кличі до єднання людини з природою.
Найкращим поетичним твором вважається вірш «Усякому місту - звичай і права», у якому Сковорода окремо виділив усіх тихнув, хто потребує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники, підлабузники, ледарі, пані, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживають своїм становищем. На противагу всім їм герой твору думає не про маєтки й лагодь, а про ті, щоб жити мудро, не заплямити совісті, бо тільки така людина може не боятися смерті: Знаю, що смерть - як косий замашна. Навіть пануючи не обійде вона.
Байдуже смерті, мужик те чи цар,- Всі пожере, як солому пожежа Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Тієї, у кого совість, як чистий кришталь. Алі Григорій Сковорода - не лише талановитий співає-лірик, а й видатний байкар.
Страницы:
1 2
