x x
menu

Пушкін добрий супутник нашого життя

Здається, знаєш його напам'ять із дитячого років, і все-таки щораз, розкриваючи як би наудачу звичну, здавна улюблену книгу, знаходиш у ній щось нове, колись не звідане, що блиснуло як би вперше. Чуєш живий голос, бачиш те нестримно веселі, те замислені, розумні очі й мимоволі втягуєшся в бесіду списателем. Мені подобаються вірші, поеми Пушкіна. Але більшою мірою він залучає мене як прозаїк.

Я зараховував до дір Повести Белкина, захоплювався Дубровским. Капітанська дочка потрясла мою уяву й залишилася улюбленим добутком Зараз, якщо я чую про честь, шляхетність і вірну любов, у моїй пам'яті виникають образи Гринева й Маші Миронової. Це добуток, незважаючи на невеликий обсяг, повно глибокого змісту. У Капітанській дочці одночасно розвивається кілька сюжетних ліній. Одна з них це Історія любові Маші й Гринева, інша події, що відбувалися в той час в Оренбурзькій губернії. Дія відбувається в 1772 1775 роках, незадовго до й під час повстання Пугачова.

А. С. Пушкін уважав, що в повісті повинна бути історична епоха, розвинена у вигаданому оповіданні Зав'язка добутку полягає в тому, що молодий офіцер Петро Гринев був спрямований служити в Білогірську міцність. По шляху він робить необдумані вчинки, програє 100 рублів Зурину, лає свого дядька Савельича, хоча той і прав, не даючи панові грошей. Випливаючи в міцність, Гринев з дядьком заблудилися під час бурану, але випадково зустріли мужика, виведшего їх до постоялого двору.

Юнак, подякувавши вожатого за допомогу, віддав йому свій заячий тулупчик. Здавалося б, рядова подія, але яку величезну користь воно принесло згодом! Приїхавши в Білогірську міцність, Гринев познайомився з дочкою свого начальника Миронова.

Махаючи сподобалася парубку. Через дівчину він посварився зі своїм товаришем Швабриним, що, як пізніше з'ясувалося, сватався до неї, але одержав відмову.

Не бажаючи, щоб хтось безкарно ганьбив добре ім'я Маші, Гринев викликає кривдника на дуель. Він надійшов як теперішній чоловік чиДвобій не закінчився загибеллю Гринева через підлість Швабрина. Видужавши, Гринев довідався, що Швабрин написав на нього донос.

Це збудило в юнаку ненависть до свого ворога. Праведний гнів Гринева близький і зрозумілий мені У цей же час у губернії почалося повстання.

Повстанці під початком Пугачова легко взяли міцність. Комендант, його дружина й офіцери були вбиті. Швабрин, заплямувавши честь офіцера, змінивши присязі, став служником бунтівників.

Гринев ніколи б не став зрадником. Він зволів умерти, але вірний Савельич урятував свого пана. Пугачов виявився тим самим мужиком, якому Гринев колись подарував заячий тулупчик. Добро окупилося сторицей! Юнак був вражений тим, що дитячий кожух, подарований бурлаці, позбавив його від петлі, а п'яниця, шатавшийся по постоялих дворах, осаджував міцності й потрясав державу. Гринев не став присягати на вірність Пугачову.

Я присягав государині імператриці, тобі присягати не можу Цей учинок Гринева привів мене в замилування: перебуваючи повністю в руках Пугачова, він не намагається сховати від нього своїх переконань. Самозванець, уражений такою чесністю, відпустив юнака. Ще не раз прийде Гриневу уви - діти шляхетність Пугачова: селянський вождь, піднесена сміливістю Гринева, рятує Машу Миронову від ненависного їй Швабрина. Ці вчинки Пугачова свідчать про його неабияку натуру з найкращої сторони. Він умів щадити не тільки друзів, але й ворогів.

Це гуманне поводження викликає в мене искреннее повага Зразком порядності в повісті виступає Петро Андрійович Гринев. Згадаємо, що він відмовився служити Пугачову.

А хіба не про тім же свідчить його відношення до Маші: Гринев не побоявся пожертвувати життям заради порятунку Маші з рук Швабрина. А якою шляхетністю перейняте його поводження на суді, коли, ризикуючи бути засудженим на довічну каторгу, Петро Андрійович намагається не заплямувати честь Маші! Епіграфом до Капітанської дочки Пушкін вибрав прислів'я: Бережи честь змолоду, і поводження героя повністю відповідало їй. Як отут не згадати нинішній стан російської армії, коли офіцери розпродають військове майно, навіть зброя!

Побільше б було в нас таких офіцерів, як Гринев, беззавітно відданих Росії, всі вчинки яких направлялися на її користь! Снову й знову вертаюся я подумки до Гриневу, міркуючи про його вчинки. Відчувається, що він глибоко симпатичний і самий автор.

У рисах Петра Андрійовича ми вгадуємо думки й почуття самого письменника. Герої його добутків ще довго будуть володіти моїм серцем У Капітанській дочці А. С. Пушкін створив воістину народні характери, воістину росіяни. Він показав, що нарівні з волелюбністю й бунтівливістю, нарівні з величчю й достоїнством, національному характеру властив сумирність і слухняність якості, сформовані багатовіковим рабством. Як приклад таких характерів у повісті варто розглядати образи Савельича й капітана Миронова Савельич слуга молодого дворянина, Миронов колишній солдат, що одержав за хоробрість у бої офіцерське звання й посада коменданта Білогірської міцності. Здавалося б, що в цих людей може бути загального.

Але загальне є відсутність самостійності. І Савельич, і Миронов звикли жити по давно заведеному уставі: беззаперечно підкорятися й беззастережно виконувати укази, першого поміщика, другої уряди Такий спосіб життя представляється їм єдино можливим: так жили їхні діди, так живуть вони, і тільки так повинні жити їхні діти й онуки. Люди, подібні Савельичу й Миронову, ніколи не зможуть стати проти влади, як би не було имтяжело. Найбільше запам'ятовується образ Савельича.

Читаючи повість, я дивувалася непідробленої прихильності цієї двірської людини до свого хазяїна, його кмітливості, розуму, його почуттю відповідальності, і разом з тим мені було до сліз шкода Савельича: віддаючи всю душу, усього себе боярському дитяті, він рідко коли чув слова подяки за свою чесноту, частіше образи й лайки Уперше вирвавшись з-під опіки рідних, Петро Гринев у першому ж шинку напивається до безпам'ятства так до того ж програє в карти випадковій людині. Для Савельича це удар, адже він ставиться до Гриневу, як власній дитині, більше того в його руки вручили хазяї подальшу долю свого сина. А до дорученої справи Савельич звик ставитися дуже відповідально, тому-те й намагається він вселити молодому панові й своєму вихованцеві, що так надходити нерозважно. І що ж чує у відповідь: Я твій пан, а ти мій слуга.

Гроші мої... А тобі раджу не умничать і робити те, що тобі наказують. Образа була таким важким, що Савельич навіть заплакав. Однак він пам'ятав про свій борг стримувати молодого пана, поховавши свою образу, знову спробував образумить Гринева, на що одержав ще більш образливе: ...подавай сюди гроші або я тебе утришия прожену А епізод з дуеллю. Довідавшись про те, що замислили Гринев зі Швабриним, Савельич, не роздумуючи, мчиться до місця дуелі, щоб, якщо це буде потрібно, заслонити свого хазяїна власними грудьми: Бог бачить, біг я заслонити тебе своею грудьми від шпаги Олексія Иванича. А в результаті йому не тільки не висловили подяку, а ще його й обвинуватили: Гринев-младший за донос, Гринев-старший за мовчання.

У цьому епізоді найбільше яскраво й чітко проявляється драматизм положення простої людини: всі його обвинувачують, а він ні в чому не винний. І у відповідь на всі образи й лайки смиренність, тому що це його доля. А чому, за що така доля, Савельич не замислюється Він усвідомив тільки одне: головне в житті чеснота. І цим одним він керується. Тому^-те готовий Савельич сунути свою голову в петлю замість Гринева. Тільки завдяки йому Гринев залишився живий, але й отут Савельич не почув від свого вихованця слів подяки.

І прийняв це як належне Пугачова і його братії Савельич не приемлет, називає його лиходієм і розбійником. Він глухий до проголошеного заколотниками вільності, він сліпнув до подій і судить про їх з позицій своїх хазяїв.

Від цього Савельич виглядає ще більш жалюгідним: він на стороні тих, хто не ставить його ні вгрош. Що стосується капітана Миронова, те ц чесний і добрий, скромний, готовий підкорятися у всьому дружині, людина був мужнім солдатом. Йому властиве почуття вірності боргу, слову, присязі й, навпаки, противні зрада й зрадництво. Саме в цих якостях проявляється його російська натура, російський характер. Миронов смів, але діє несвідомо.

Виступаючи на боротьбу із заколотниками, він жодного разу не задався питанням: що це за боротьба, звідки заколотники, чому заколотники. Миронов одержав наказ і він із честю його виконує.

Правда, шляхетності в капітана Миронова варто повчитися. Останні хвилини його життя викликають замилування він твердий і непохитний у своїх відповідях, він готовий прийняти смерть, але змінити присязі й боргу ніколи. У цьому теж проявляється істинно російська натура цього героя Показана в повісті й тій частині народу, що здатно на протест.

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать