Роман И. С. Тургенєва «батьки й діти» був написаний в 1862 р.
Це були часи, коли виявився кризу кріпосницької системи, у ці роки загострилася боротьба між революціонерами-демократами й лібералами. У своєму романі Тургенєв додав широке гуманістичне висвітлення цій політичній боротьбі. Мова йшла про культурну наступність у ході історичної зміни одного покоління іншим. Тургенєв побачив небезпеку в розриві зв'язку часів. Адже виниклий розкол торкнувся не тільки політичних, соціальних, але й неминущих, вічних культурних цінностей.
Євгеній Базарів, головний герой роману, - типовий демократ-різночинець 60-х років. Тургенєва залучає у своєму герої відсутність панської зніженості, презирство до прекраснодушної фрази, поривши до живої практичної справи. Базарів сильний у критику консерватизму Павла Петровича, у викритті марнослів'я російських лібералів, у запереченні эстетского преклоніння «барчуков» перед мистецтвом, у критику дворянського культу любові. Але, кидаючи виклик відживаючому ладу, герой у ненависті до «барчукам проклятих» заходить занадто далеко. Заперечення «вашого» мистецтва переростає в нього в заперечення всякого мистецтва, заперечення «вашої» любові - у твердження, що любов - «почуття напускне»: усе в ній легко пояснюється фізіологічним потягом. Заперечення «ваших» станових принципів переходить у знищення будь-яких принципів і авторитетів, заперечення сентиментально-дворянської любові до народу - у зневагу до мужика взагалі.
Пориваючи з «барчуками», Базарів кидає виклик неминущим цінностям культури, ставлячи себе в трагічну ситуацію. Але дуже не простий на вид самовпевнений і різкий тургеневский різночинець. Тривожне й уразливе серце б'ється в його груди. Крайня різкість його нападок на поезію, на любов, на філософію змушує засумніватися в повній щирості заперечення. Є в поводженні Базарова якась подвійність, що перейде в надлам і надрив до фіналу роману.
У тургеневском нігілісті приховано присутній багато чого з того, що він заперечує: і здатність любити, і «романтизм», і народний початок, і сімейне почуття, і вміння цінувати красу й поезію. Базарів тримає у своїх руках «богатирську палицю» - естественнонаучние знання, які він боготворить і вважає надійною зброєю в боротьбі з ідеалізмом «батьків», здоровою протиотрутою панської мрійності й селянському марновірству. Йому здається, що за допомогою природничих наук можна легко розв'язати всі питання, що стосуються складних проблем громадського життя, розгадати всі загадки, всі таємниці буття. Базарів гранично спрощує природу людської свідомості, зводить сутність складних духовних і психічних явищ до елементарним, фізіологічним. Кірсанових він нехтує не тільки за те, що вони «барчуки», але й за те, що вони «дідки», «люди відставні», «їхня пісенька проспівана». Він і до своїх батьків підходить до тією же міркою. Все це - результат узкобиологического погляду на природу людини.
Для Базарова не існує якісних розходжень між фізіологічною й соціальною психологією. Любов до Ганни Сергіївні Одинцовій - початок трагічної відплати зарозумілому Базарову. Дорогі його розуму естественнонаучние переконання перетворюються в принцип, якому він, отрицатель усяких принципів, тепер служить. І служба ця сліпа - життя виявилося складніше того, що знають про неї «фізіологи».
Одинцова хоче й не може полюбити Базарова не тільки тому, що вона аристократка, але й тому, що цей нігіліст, полюбивши, не хоче любові й біжить від її. Вона не знає, де та грань, що відокремлює базаровскую любов від ненависті. Уроки любові повели за собою важкі наслідки в душі Базарова. Вони привели до трагічної кризи його однобічні, матеріалістичні погляди на життя. Збентежений Базарів пробивається до глибоких питань про сенс життя, про таїнство смерті, про драматизм любові.
І в той же час він прагне піти від них, презирливо оцінює їх як нісенітницю й гнилизну, намагається втиснути себе й навколишнє у вузькі рамки «наукових» закономірностей. Базарів дорікає себе у відсутності байдужості до знехтуваних аристократів, до нещасної любові, що піймала його на життєвій дорозі. Але в цих докорах ховається інше: і любов, і поезія, і серцева уява, які міцно живуть у його душі. У цій суперечливості, подвійності й полягає трагізм героя.
Ніхто, здається, не підозрює, що я спробував у Базарове представити трагічну особу, а всі тлумачать: навіщо він так дурний? або - навіщо він так гарний? И. С. Тургенєв «Роман «Батьки й діти» ворушить розум, викликаючи при цьому висока насолода бездоганною художньою формою», - писав Писарєв. Критик прав: роман будить думку, і ця думка - про тургеневском Базарове, але також про всіх базарових у нашім житті, бунтарях і ниспровергателях авторитетів.
Роман Тургенєва - про великий трагічний перелом у поглядах на людину, що происшла в 60-е роки XIX століття в Росії. Схопилися не на життя, а на смерть закони, по яких жили «батьки» , і нова матеріалістична теорія переробки свідомості людини й миру. Особливістю Івана Сергійовича Тургенєва як письменника є його надзвичайна чутливість до живих проблем сучасного суспільства. Так, наприклад, у своїх добутках «Новина» і «Дим» письменник говорить про рух, що народжується, народників; у романі «Батьки й діти» звертає увагу читача на таке явище, як нігілізм. Дія роману відбувається в 1959 році, ця дата точно позначена автором. Росія в цей час переживає другий підйом російського визвольного руху. Після повстання декабристів біля тридцяти років тривала епоха реакції.
Народ був наляканий, кращі люди були заслані в Сибір, лише деякі з них повернулися в столицю.' Тепер на зміну дворянам-лібералам приходять різночинці. Це були представники різних станів: діти священиків, чиновників, ремісників, дрібнопомісних дворян. Із цих людей, різних по поглядах і вільних від станових забобонів, формувалися революціонери-демократи.
У шістдесятих роках між ними й лібералами відбувся розкол по селянському питанню. Час були дуже бурхливе: студентські виступи, гнівні статті в журналах і газетах, спрямовані в захист народу. Отже, 1859 рік.
Два роки залишається до скасування кріпосного права. Утворені люди розуміють, що потрібно щось змінити в житті селян, більше так тривати не може. Цих поглядів дотримується й головний герой роману Базарів. Відмінність головного персонажа роману від навколишніх його діючих осіб очевидна: прямота поглядів, незалежний напрям думок, заперечення всіх принципів і законів життя. Він нігіліст, «який до всього ставиться із критичної точки зору», «не відмінюється ні перед якими авторитетами, не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою не був оточений цей принцип».
З одного боку, Базарову пробачно не визнавати авторитетів. Навіть у Біблії сказано: «Не створи собі кумир». Але з іншого боку, його нігілізм доходить до доконаної дурості. Таке його заперечення поезії, живопису. «Рафаель гроша мідного не коштує», «...
чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета», - такі висловлення вражають навколишніх. Головний герой багато в чому помиляється, відкидаючи любов, жалість, ніжність і інші людські почуття. Він сміється над ними, презирливо називаючи їх «романтизмом». Часом він сам собі суперечить. Так, наприклад, у розмові з Ганною Сергіївною Одинцовій Базарів говорять: «Всі люди один на одного схожі як тілом, так і душею... Досить одного людського екземпляра, щоб судити про всіх інших». Це пізніше Євгеній скаже: «Усяка людина - загадка».
Євгенія Базарова в жодному разі не можна назвати «зайвою людиною». На відміну від Онєгіна й Печорина він не нудьгує, а багато працює. Перед нами дуже діяльна людина, у нього «у душі сили неосяжні».
Однієї роботи йому мало. Щоб дійсно жити, а не животіти, як Онєгін і Печорин, такій людині потрібна філософія життя, її ціль.
І вона в нього є. Базарова сильно хвилюють проблеми Росії. Євгеній відкидає існуючий у країні порядок.
Правда, у нього немає певної програми для зміни соціального ладу й життя всіх людей. «І якщо він називається нігілістом, то треба читати - революціонером», - писав Тургенєв.
Базарів зізнається, що не «має плану», не знає, що і як будувати. «У теперішній час корисніше всього заперечення - ми заперечуємо», - гордо заявляє він, повідомляючи себе представником потреб і прагнень народу, одночасно нехтуючи його марновірства, лінощі, пияцтво, безпорадність. Можна було б списати позицію Базарова на гріхи молодості, на недосвідченість, на цивільний біль... Можна по-різному «прочитати» цю сцену двобою: комусь, напевно, здасться, що нігіліст правий, рубаючи із усього розмаху під корінь старе життя. Але адже він пропонує руйнування не стільки політичного укладу, скільки всіх основ буття: моралі, етики, культури, традицій, бачачи тільки дурне, недосконале в навколишньому світі.
Що це за людина, для якого всі навколо погано? Погано, коли людина любить музику, молитовно ставиться до природи. І подумаємо, до чого привів такий нігілізм у нашій історії? Земля запаскуджена, забруднена хімічними добривами, ліси по-варварськи вирубані, у ріках промислові відходи - от фінал подібного погляду на природу.
