x x
menu

Приклад твору: чи Є Базарів сильною особистістю?

Філософський соціально-побутовий роман «Батьки й діти» був написаний в 1861 році. У Росії цей час ознаменувався завзятою суспільно-політичною боротьбою між дворянським лібералізмом і революційною демократією. Російське суспільство виявилося розділеним на два непримиренних табори: з однієї сторони були революціонери-демократи, а з іншого боку - ліберали й консерватори.

І ті, і інші прекрасно розуміли необхідність перетворень у країні, але здійснення їх бачили по-різному: демократи стояли за корінні перетворення в російському суспільстві (можливо, шляхом рішучих змін), а реакціонери й ліберали відмінювалися до проведення реформ. Суперечки між двома сторонами велися навколо головних проблем: відносини до поміщицької власності, дворянської культурної спадщини, питань науки й культури, мистецтва, моральних принципів, виховання молоді, боргу перед батьківщиною, майбутнього Росії. Безумовно, роман Тургенєва «Батьки й діти» відбиває цю полеміку.

У центрі свого добутку письменник зображує героя з неординарними поглядами й високими духовними потребами. У романі піддаються перевірці його ідеї; це особливо помітно в зіткненнях Базарова з іншими персонажами, а головне, з теперішнім життям, природою, любов'ю, які, по Тургенєву, не залежать ні від якої, навіть самої передової філософії. Головну проблему письменник ставить уже в заголовку добутку. Торкаючись конфлікту двох поколінь, сам автор усвідомлює, що цей конфлікт не є лише атрибутом епохи 60-х років, а існує за всіх часів і лежить в основі розвитку суспільства. Це протиріччя знаменує собою неодмінна умова прогресу. Однак різниця в поглядах виникає не тільки тому, що одні герої роману ставляться до табору «батьків», а інші - до табору «дітей». Таке тлумачення конфлікту було б невірним, тому що в добутку є персонажі, які за віком ставляться до «дітей», а по переконаннях - до «батьків», тому не слід бачити причину конфлікту лише у віці.

Проблема полягає ще й у тім, що «батьки» і «діти» стали виразниками ідей протилежних епох (40 - 60-х років), представниками різних соціальних шарів: старого дворянства, аристократії й молодій революційної демократичної інтелігенції. Таким чином, чисто психологічний конфлікт переростає в глибоке суспільне протиріччя. Проблема протистояння дворянства й революційних демократів заявлена з перших сторінок роману. Уже в самому описі героїв читач виявляє протиставлення. Базарова автор описує як «людини високого зросту в довгому балахоні з кистями», «довге й худе, із широким чолом, догори плоским, донизу загостреним носом, більшими зеленими очами й висячими бакенбардами піскового кольору»; особа його виражало впевненість і розум.

Автор акцентує увагу на неохайному, навіть трохи неохайному виді героя. В описі ж Павла Петровича все вказує на аристократичну сверхутонченность: «Темний англійський сьют, модна низенька краватка й лакові півчобітки», «коротко обстрижені волосся» і гладко виголена особа. Тургенєв також зауважує, що рука Базарова була червона й обвітрена, що свідчить про працьовитість героя. Гарна ж рука Павла Петровича, «з довгими рожевими нігтями», виявляє повну протилежність руці головного героя. Так, контрастність цих образів очевидна. Представляючи докладний портретний опис кожного з персонажів, Тургенєв ще раз нагадує про невідповідність форми й змісту.

Протилежність двох епох виявляють і суперечки, які ведуть Павло Петрович і Базарів. Вони міркують про питання націй, про сутність матеріалістичного підходу, про аристократію. Принципи нової епохи 60-х років повністю заперечують принципи старого часу.

Що б не говорив Кірсанов про користь аристократії, що «дала волю Англії», Базарів все решительно відкидає: «Так стану я їх балувати, цих повітових аристократів. Адже це все самолюбство, левині звички, фатство». Таким чином, автор хотів зобразити потужного духом різночинця й слабких дворян.

Їхній конфлікт розвивається протягом усього роману, але так і не має розв'язки. Письменник, розглядаючи це протистояння з боку, надає право майбутньому дозволити його. Крім теми покоління Тургенєв зачіпає у своєму добутку й інші: любові, природи, мистецтва, поезії. Саме ці загальнолюдські цінності й стають предметом обговорення. Поезія сприймається Базаровим як річ абсолютно марна. «Чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета», - заявляє він.

На початку роману Микола Петрович цитує рядки про весну з «Євгенія Онєгіна». Вони відповідають поетичному настрою героя, навіяному навесні. Базарів же грубо перериває Миколи Петровича. Він ставить під сумнів саму можливість впливу природи на щиросердечний стан людини.

Таке його відношення й до всіх явищ життя: він все оцінює з погляду користі. Точно так само розглядає Базарів природу. «Природа не храм, а майстерня», - зауважує він. Базарів не сприймає органічний мир як щось незбагненне й нерозгадане.

Герой говорить про природу як про майстерні, де людина - хазяїн і всі підвладно його волі й розуму. Однак ця позиція далека авторові, і міркування Базарова він дає в контрасті з поетичним описом органічного миру, як би сперечаючись зі своїм героєм. Ця суперечка не такої, як спори Павла Петровича й Базарова. Як доказ виступають не просто доводи, а сама живаючи природа. Починається перевірка поглядів головного героя життям, у результаті чого виявляється їхня неспроможність.

«А весна тим часом брала своє», - говорить Тургенєв на початку роману й закінчує його також описом «байдужої» і вічної природи на цвинтар. Тут письменник продовжує пушкінську традицію (вірш « чиБроджу я уздовж вулиць шумних...»). На тлі картин органічного миру слова Базарова .

втрачають свою значимість, та й сам герой починає розуміти свою безпорадність після зустрічі з Одинцовій: «И частина часу, що. мені вдасться прожити, так незначна перед вічністю, де мене немає й не буде.. ,» Відношення до любові Базарів чітко висловлює вже на початку роману, зовсім не приймаючи поетичну сторону цього явища: «И що за таємничі відносини між чоловіком і жінкою? Ми, фізіологи, знаємо, які це відносини». Якщо Микола Петрович виглядає в очах Базарова лише «безмовним» сентиментальним споглядальником, то Павло Петрович, що пережив любов, «просто не відбулася як людина». Базарів заперечує те, що обожнювалося століттями, любов, що завжди сприймалася як щось високодуховне, об'єктивне, трагічне; йому все це чужо. «Подобається тобі жінка, намагайся домогтися користі; а не можна - ну, не треба, відвернися - земля не клином зійшлася».

Так, він доглядає за Фенечкой. Потім Тургенєв зводить героя з Одинцовій, і герой зауважує в собі зміну: «От тобі раз!---ібаби злякався». Нарешті Базарів усвідомлює, що закохався «нерозумно, безумно». Той факт, що він тепер суперечить самому собі, своєї теорії приводить його в лють.

Аналогічно перевіряються любов'ю Павло Петрович і Аркадій, але результат їхньої любові відмінний від результату любові Базарова, що несе це почуття із собою в могилу. У любові до Каті Аркадій бачить і сильне почуття, і взаєморозуміння, і простої, немудре щастя. Павло Петрович, що «все своє життя поставив на карту жіночої любові», виявився нездатним витримати це випробування. Невипадково Тургенєв показує його ніжне відношення до Фенечке, що спростовує глибину почуття, випробовуваного до княгині Р. У цьому даний персонаж протипоставлений Базарову.

На композиційному рівні це виражалося в тім, що історія любові Павла Петровича до княгині Р. випереджає історію любові Базарова до Одинцової. Сам Базарів, що ніколи запропонував Аркадію «простудіювати анатомію ока», зіштовхується з «таємничою посмішкою» Одинцової і її «дивним спокоєм». Вона нагадує прекрасну статую, холодну й недоступну. Одинцова втілює ідеал, гармонію, що не раз виспівувалася художниками й поетами. Тепер Базарів уражений цією гармонією: починає коливатися ще один принцип його філософії - нігілістичне відношення до мистецтва.

«Рафаель гроша мідного не коштує», - колись говорив він. Отже, Базарів, сам того не бажаючи, міняється, його філософська теорія терпить крах, потрапляючи у випробування любов'ю. Підсвідомо ж він упокорюється зі своєю поразкою, і мовлення його міняється: «Дуньте на вмираючу лампаду, і нехай вона згасне», - викликує він поэтично, хоча на початку роману дорікав Аркадія в красномовстві.

Сам Базарів думав, що буде жити довго, але життя довело зовсім зворотне, удавшись до безглуздої випадковості. У фінальній картині Тургенєв зображує природу, що говорить про «вічне примирення й про життя нескінченної». Базарів спростовував органічний мир як щось романтична й поетичне, а тепер природа заперечує героя й всі його принципи своєю красою й досконалістю. У своєму творі Тургенєв порушує питання про майбутнє Росії.

Проблема, за ким майбутнє держави, є в романі однієї з найважливіших. Базарів може лише ламати старе, але сам нічого нового створити не може. Письменник «убиває» свого героя. Однак за лібералами він також не залишає права на майбутнє. Такі люди, як Павло Петрович, не здатні вести за собою країну, тому що їхнього переконання не мають міцної ідейної основи. Символичним є й те, що ні той, ні інший герой не залишають після себе спадкоємців. Так, Тургенєв показує, що майбутнє країни не належить ні разночинной інтелігенції, ні ліберальному дворянству.

teacher

Материал подготовлен с учителем высшей категории

Ильина Галина Сергеевна

Опыт работы учителем 36 лет

Популярные материалы

Рейтинг

0/0 icon

Вы можете оценить и написать отзыв

Делитесь проектом в соцсетях

Помоги проекту!

Есть сочинение? Пришли его нам и мы его опубликуем!

Прислать