Позакласне читання. І. Нечуй-левицький. Повість «Микола Джеря»

Мета: розкрити причини трагедії Миколи Джері, допомогти учням зрозуміти важливість морального ви­бору не тільки головним героєм, а й кожною люди­ною; розвивати вміння висловлювати власну думку; аналізувати художній текст.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

Обладнання: картки, текст повісті «Микола Джеря». Мабуть, після Тараса Шевченка черкаська Земля не давала таланту більшого, Ніж талант Нечуя-Левицького. Він заслужив звання народного письменника. Вищої похвали бути не може. О. Гончар

ХІД УРОКУ I.  1. Лекція вчителя Повість «Микола Джеря» (1876) є одним із визначних тво­рів Нечуя-Левицького, найбільш яскравим зразком антикріпос­ницької літератури 70-х років і разом із тим твором про стано­вище заробітчан-бурлак. У ньому правдиво відображені глибокі соціальні суперечності, боротьба між закріпаченими селянами й поміщиками-кріпосниками, між заробітчанами і промислов­цями, між масою «звільнених» селян і сільськими багатіями.

Письменник показав і ті активні сили, що піднімались на бо­ротьбу проти кріпосництва та проти нового гноблення після ска­сування кріпосного права. У повісті реалістично змальовано різних гнобителів народу: кріпосника Бжозовського, посесора Бродовського, отамана риба­лок Ковбаненка, панського осавула, поліцейського пристава, попа. Свавільним, деспотичним і зажерливим панам, промисловцям та їх слугам автор протиставляє чесних, прямих, благородних, але безправних, пригноблених селян і заробітчан — старого Джерю, Джериху, їх сина Миколу, Нимидору, Кавуна та ін.

У творі викрито панщину як найганебніше явище суспільного життя, як силу, що фізично й морально калічила людину. Пись­менник змальовує не тільки безправність, страждання закріпаче-них селян, а й зростання в них ненависті до кріпосників, протест і боротьбу окремих кріпаків проти гноблення. Нечуй-Левицький, хоч побіжно, але правдиво показав, що виступи окремих селян проти панів викликали співчуття й підтримку з боку всіх крі­паків.

Симпатії автора на боці уярмлених селян, на боці протес­танта, бунтаря Миколи Джері. Нечуй-Левицький позитивно оцінив реформу 1861 р. і тому, змальовуючи життя селян у пореформені часи, вістря критики спрямував не проти всього ладу, а проти окремих явищ соціаль­ної дійсності. Цим він послабив викривальну силу твору, зокрема останніх його розділів, хоч і тут переважають реалістичні ма­люнки. Письменник правдиво показує, як пан забрав собі кращі землі, як селяни бунтували, бо «стала знову маленька панщина», як Миколу Джерю посадили в холодну, а старшина-багач грабує селян так, як грабував і раніше.

Разом із тим Нечуй-Левицький прикрашує дійсність, коли розповідає, що комісія, надіслана царською владою, відібрала в пана добру землю і віддала її се­лянам, а громада скинула багатія і обрала старшиною бідного чередника. Однією з сильних сторін твору є те, що в ньому ширше і глибше, ніж в інших творах, змальовано жорстоку експлуатацію заробіт­чан на капіталістичних підприємствах та промислах, виведено різноманітні постаті експлуататорів капіталістичного типу (по­сесор Бродовський, отаман риболовецької ватаги Ковбаненко) і вперше в українській літературі показано стихійний протест заробітчан проти визиску. Автор відтворив правдиві й хвилюючі картини тяжкої праці заробітчан на цукроварні, їх життя в тіс­них і брудних казармах, голодування, отруєння гнилою стра­вою, пограбування їх посесором, а потім і власником риболовець­кого промислу, показав спроби заробітчан-бурлак розправитися з хижаком-посесором, з отаманом рибалок.

2. Ідейно-художній аналіз повісті «Микола Джеря» за планом  Особливості сюжету та стилю Паралельність історій кількох героїв, біографічний сюжет, контрастність типів. У своєрідному стилі І. Нечуя-Левицького поєднується тенденція до предметності, локальності й конкрет­ності — соціальної, етнографічної, географічної із прагненням до поетизації кращих сторін народного життя, до зображення селянського світу в рельєфних, пластичних образах. Зокрема, позначилася надзвичайна спостережливість письменника і його вміння через детальні описи побуту відтворювати атмосферу то­гочасної епохи.

• Назвати елементи сюжету роману, що відображають ступені розвитку конфлікту (експозицію, зав’язку, розвиток дії, куль­ мінацію, розв’язку).

2. Проблематика роману Поміщики — кріпаки, батьки — діти, духовне — матері­альне.

3. Роль пейзажу та інтер’єру у створенні художнього образу Пейзаж — зображення живої і неживої природи (природне середовище чи місто); показує місце дії, підкреслює стан, на­стрій героя. Інтер’єр — світ речей; виступає як засіб характеристики ге­роя, місце дії. • Зачитайте уривки з повісті, де письменник через описи ін­тер’єру підводить нас до думки, що працювати на селі важче, але жити веселіше. • Довести, що в змалюванні пейзажів Нечуй-Левицький досягав виняткової на той час в українській прозі майстерності.

4. Характеристика образів-персонажів Письменник вивів постать українського селянина-бунтаря Миколи Джері, людини волелюбної, невтомної, енергійної, ви­сокої моралі, глибокого, щирого почуття.

Микола Джеря нена­видить гнобителів, протестує проти соціальної несправедливості. Він сміливо підносить руку на пана та його слуг, перший серед заробітчан не скоряється посесору-капіталісту і багатію-отаману, шукає спільників у боротьбі. Микола Джеря — добрий, уважний, ввічливий у відносинах із батьками, заробітчанами, скромний, здібний до музики й малярства. Джеря — духовно вільна особистість. У конфлікті з обстави­нами Микола утверджується як непохитний волелюбець, правдо­шукач. Саме тут відкрилися можливості таким його душевним по­риванням, які виходять за межі житейських стандартних уявлень його батька. Конфлікт Миколи з ворожими трудівникові обстави­нами не має механічного характеру, оскільки він зумовлений гли­боко внутрішніми причинами: волелюбством Миколи, прагненням жити по-людськи, усвідомленням свого рабського становища.

Джеря не може пристосовуватись, лицемірити. Висока духовна свобода характеризує його як людину непересічної вдачі, людину, яка є носієм якостей національного характеру, коріння якого ся­гають у глибини історії і побуту його волелюбного народу. Усвідомивши, що не особисті риси пана є причиною нещастя його родини, а панщина, Микола покидає село: «Піду в ліси, піду в степи, піду в пущі й на гострі скелі, а панщини таки робити не буду і в москалі не піду».

І він дотримав слова, дарма, що до­рогою ціною. Навіть заповіт батька скоритися, не чіпати пана й осавули не змінили його поведінки. Досвід батька, вихованого віковим рабством, неприйнятний для молодого покоління. Пере­живши чвертьстолітню «одіссею», Микола зберігає духовну міць і незламність.

Микола «був сивий аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі, а з-під їх і тепер блищали темні, як терен, очі.

Довгі сиві вуса спускались вниз, а голова біліла, наче вишневий цвіт. Його вид і тепер був сміливий і гордовитий». Уже в перших розділах повісті автор зображує старого кріпака Петра Джерю, батька Миколи. Усе життя Петро покірно робив на пана, але це не рятувало його від канчуків. Виснажений непо­сильною працею, Джеря передчасно помирає.

«Важка праця ви­ссала з його усю силу. Уся його сила прийшла на чужу користь, в чужу кишеню,— на дорогі оксамитові сукні, на золоті сережки пані Бжозовській, на дорогі наїдки та напитки, на дорогі панські примхи та витребеньки». Дуже яскраво й зворушливо змальовано також жінку кріпачку Нимидору, дружину Миколи. Гарна, чесна, працьовита людина, вона мала всі права на щастя, але в умовах кріпосницького гніту життя її було понівечено. Крім головного героя, в повісті виведено й інших персонажів.

Не тільки Микола протестує проти панського гніту. Разом із ним тікає від панщини з рідного села ще кілька кріпаків. Вербівські бурлаки — люди волелюбні, чесні, готові на самопожертву. Се­ред бурлак особливо відзначається щирістю почуттів, вірністю почуттів, вірністю товариству Петро Кавун. Реалістично зображені в повісті такі визискувачі: пан Бжозов-ський, посесор Бродовський, панський прислужник — осавула. Усі вони прагнуть скористатися з праці кріпаків.

Особливо жор­стоким гнобителем був пан Бжозовський, від якого кріпаки вті­кали з рідного села. Змальовуючи в повісті цих жорстких експлуататорів, пись­менник показав їх як «ворожу силу», з якою вже не бажає ми­ритися трудовий народ.

3. Дослідницька робота Літературний портрет — один із засобів створення образу, зо­браження героя: його обличчя, фігури, одягу, манери поведінки. Через психологічний портрет автор прагне розкрити внутрішній світ і характер героя. Портрет ілюструє ті особливості натури ге­роя, які уявляються авторові найбільш важливими. «Музики заграли, і Микола пішов садить гопака.