Поема «Кому на Русі жити добре» – підсумок роздумів автора про долі країни й народу

Кому на Русі жити добре - із цього питання починається поема. Сюжет її, подібно сюжету народних казок, побудована як подорож селян-старих у пошуках щасливої людини. Мандрівники шукають його серед всіх станів тодішньої Русі, але головна мета їх - знайти «щастя мужицьке».У поемі вирішується саме головне питання про сучасність: «Народ звільнений, але чи щасливий народ» Виникає й інше питання: які шляхи, що ведуть до народного щастя Із глибокою симпатією автор ставиться до тих селянам, які не плазують перед панами, не упокорюються зі своїм рабським положенням.

Це й Савелій, і Матрена Тимофіївна, і Гриша Добросклонов, і Єрмил Гирин. Щоб відповістити на запитання «кому на Русі жити добре», Некрасов оглядає всю Русь і спочатку не знаходить позитивної відповіді на це питання, тому що поема була почата в 1863 році, відразу після скасування кріпосного права. Але пізніше, уже в 70-х роках, коли передова молодь ішла «у народ», знаходячи щастя в служінні йому, поет дійшов висновку: служити народу - і є щастя.

Образом «народного заступника» Гриши Добросклонова поет відповідає на поставлений у поемі питання. Про нього розповідається в останній частині, названої «Бенкет на увесь світ». Важкий життєвий шлях семінариста Гриши. Син напівзлиденного дячка й «батрачки безмовної», він прожив голодне дитинство й сувору юність. У семінарії «їх недокармливал хапуга-економ», а під час канікул Гриша наймитував у себе на Вахлачине. Він був чуйним і люблячим сином, і «у серце хлопчика з любов'ю до бідної матері, любов до всієї вахлачине злилася».

Центральними героями, що зв'язують всіх діючих осіб і епізоди, є сім мужиків-мандрівників: Роман, Дем'ян, Лука, брати Губіни Іван і Митродор, старий Пахом і Пров, що відправилися в подорож ні більше ні менше, як довідатися: Кому живеться весело. Привільно на Русі Форма подорожі допомагає поетові показати життя всіх шарів суспільства у всім різноманітті й по всій Росії Полцарства ми проміряли, говорять мужики Розмовляючи з попом, поміщиком, селянами із глави Щасливі, Ермилой Гириним, наші мандрівники не знаходять по-справжньому щасливою, задоволеного долею, що живе в статку. Взагалі поняття щастя досить многообразно. Дячок затверджує: Що счастие не впажитях. Не в соболях, не в золоті, Не в дорогі каменях А в чим же У благодушестве! Солдат щасливий: Що у двадцятьох боях Я був, а не вбитий!

Каменотес щасливий, що наділено від природи богатирською силою, а раб князя Переметьева щасливий, що хворо благородною подагрою. Але все це досить жалюгідна подоба щастя. Трохи ближче до ідеалу коштує Єрмил Гирин, але й Він спіткнувся, скориставшись своєю владою над людьми.

І приходять наші мандрівники до висновку, що треба пошукати щасливу серед жінок Оповідання Матрени Тимофіївни повний драматизму. Життя щасливої селянки повна втрат, горя, тяжкої праці. Гіркі слова визнання Матрени Тимофіївни:

    Ключі від щастя жіночого, Від нашої вільної воленьки Закинуті, загублені В Бога самого! Йому доля готовила Шлях славний, ім'я голосне Народного заступника, Сухоту й Сибір.

За час своєї подорожі мандрівники духовно виросли. Їхній голос зливається з думкою автора. Саме тому вони одностайно називають щасливим бідного й невідомого поки Гришу Добросклонова, в образі якого добре проглядаються риси російських демократів: Чернишевського, Бєлінського, Добролюбова. Закінчується поема грізним попередженням: Рать піднімається Незлічима! Сила в ній позначиться Незламна! На багато чого здатна ця рать, якщо поведуть її за собою люди, подібні до Грише Добросклонову.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Школьный ассистент