Твір по літературі: Образ петербурга в романі Ф. М. Достоєвського Злочин і покарання
Достоєвський - це петербурзький письменник. Образ Петербурга є присутнім майже в кожному його добутку. Головне для Достоєвського в Петербурзі те, що в ньому зійшлися "Європейська й Російська цивілізація", що це - місто, насильно побудований, що неприродно створився. Тому Петербург - місто бедних, нещасних людей, місто вбогості й місто крайнього багатства. Якщо подивитися, що означає ім'я Петро, то можна побачити одну дуже цікаву особливість, у якімсь ступені пояснююче сприйняття Достоєвським цього міста. Ім'я Петро означає камінь, тому Петербург - це кам'яний мішок, мертве, безлике, холодне, страшне місто. Узятий у Пушкіна образ мідного вершника символізує міць і силу цього страшного міста. Для Достоєвського ця міць у силі впливу міста на людей. Не випадково Петербург будувався на місці болота, мідний вершник - символ Петербурга, тобто для Достоєвського Петербург - це мідний вершник посередині болота. У романі "Підліток" саме таке сприйняття міста. "А що, як розлетиться цей туман і піде догори, чи не піде з ним разом і весь той гнилий, склизлий місто, підніметься з туманом і зникне, як дим, і залишиться колишнє Фінське болото, а посередині його, мабуть, для вроди, бронзовий вершник на пекуче дихаючому, загнаному коні".Петербург - місто напівбожевільних, самотніх людей. Маляр Миколка говорив, що в Петербурзі можна знайти всі, крім батька й матері. Багато героїв Петербурга бездомні, а будинок, як відомо, - це місце, де людин може знайти каяття, знайти люблячу, необхідну людину, але люди в Петербурзі - це юрба, що опустилася нижче моральних норм, нічого не чує й нс розуміюча. Людина в місті самотнє, він нікому нс потрібний. У місті уживаются отъединенность людини від людини й тіснота. Характерно й те, що Достоєвський описує своїх героїв, що живуть між Єкатерининським каналом і Фонтанкой, в одному із самих бідних і страшних районів міста. Письменник ніколи не показує краси міста. Природи майже ні, а якщо зустрічається (газон, Петровский острів), тільки акцентується її відсутність в інших місцях. Біля природи відбуваються страшні речі: у сні під кущем Раскольникову сниться страшний сон про жорстокість, про загибель безвинної істоти, Свидригайлов кінчає життя самогубством на Петровском острові. Якщо уважно прочитати роман, то можна помітити, що в описах Петербурга Достоєвський в основному використовує жовтий, червоний і білий кольори. Але й у цьому коротенькому списку домінує жовтий. Виходить, що основне тло роману - це жовтий, отрутний колір. "Невелика кімната [...] з жовтими шпалерами. Меблі, вся дуже стара й з жовтого дерева [...]". С. М. Соловйов, що спеціально займався вивченням колірного тла творів Достоєвського, дійшов висновку, що "Злочин і покарання" створене при використанні фактично одного жовтого тла! І це тло є дуже гарним доповненням до драматичних переживань героїв. Крім опису кімнати баби, можна привести ще безліч прикладів, що підтверджують наявність жовтого тла в романі: опис комірки Раскольникова, зі своїми "жовтенькими курними шпалерами" (помітимо, що слово "курний" ужите Достоєвським теж не випадково. Курний, задушливий - ці слова дуже близькі за значенням). І в кімнаті Сонечки - шпалери жовтого кольору. Жовтий колір підсилює атмосферу нездоров'я, хворобливості, розладу. Сам жовтий^-жовтий-грязно-жовтий, жовтий^-жовтий-смутно-жовтий, хворобливо-жовтий колір викликає почуття внутрішнього гноблення, психічній нестійкості, загальній пригніченості. У романі Достоєвський як би зіставляє два слова: "жовтий" і "жовчний", які нерідко зустрічаються в оповіданні. Наприклад, про Раскольникове він пише в такий спосіб: "Важка, жовчна посмішка зміїлася по його губах. Нарешті йому стало задушливо в цій жовтій комірці".У романі дуже ясно простежується взаємодія внутрішнього й зовнішнього миру героя. "Жовч", "жовтизна" набувають сенсу чогось що тисне-давить-болісно^-давить і гнітить. Кімнати петербурзьких будинків рівняються із трунами. У них замислюються й відбуваються вбивства. Перехрестя - хрест. Площа - місце, що символізує каяття. У кімнаті Розкольників упевнений, що зможе зробити вбивство, вийшовши на вулицю, уважає свої недавні міркування смішними. Із цього можна зробити висновок, що Петербург для Достоєвського - це місто вбивств, жахів і людської самітності
