Невідомий росіянин письменник Коли зайде мовлення про селянську літературу, історик назве... Сергія Кличкова - самого великого й чудового російського художника, висунутого росіянці селом
В'ячеслав Полонский.
Поява в російській літературі нового поетичного ім'я - Сергія Кличкова - було замічено такими великими майстрами слова, як А. Блок, Н. Клюев, Н. Гумилев, С. Городецький, В. Брюсов, М. Волошин. Останнім часом про Кличкове знову заговорили, хоча широкої популярності його ім'я поки не завоювалося
Ярлик "рупор кулацкой ідеології", навешенний йому наприкінці 20-х років, спричинив страта поета, потім - період тривалого замовчування його ім'я. В 1956 році С. А. Кличков був реабілітований посмертно.
"Не парфумерією, не модним будуаром, а розквітаючим полем дихнула на нас поезія Сергія Кличкова", - писав критик В. Левів-Рогачевский. Ганна Ахматова говорила, що Кличков був "своєрідний поет, і - сліпучої краси людин".
Палає за вікном зірка,
Мигає вогником лампада;
Так, виходить, призначене й треба,
Щоб стала гіркотою відрада,
Невесть збігла куди.
Перший збірник Кличкова "Пісні" (1911 р.) Микола Клюев назве "кришталевими піснями". Вірш "Не жалую, не кличу, не плачу..."
Єсенін публікує із присвятою С. Кличкову. Третю частину "Віршів про російську поезію" О. Мандельштам також присвятить йому. Пимон Коропів, вся поезія якого - незагойна рана й біль за російську землю, у середині 20-х пише Кличкову " Сонет-Акровірш":
" и-и" совине вже в ночі зустрічає
Чортів і відьом; на гілках їх качає,
Начебто б морочить дурнів!
Звідти віщий голос відповідає:
Навесні звільниться від оковів
Узивний пісняр - Сергій Кличков.
Критика 20-х років визначала "революційність письменника по зовнішніх ознаках, по тому, скількох разів він заприсяг класом" (Л.. Сейфуллина). Тому вірші Н. Клюева й С. Кличкова віднесли спочатку до "стилізації російського фольклору", а пізніше - до "стилізації фольклору на кулацкий манер".
Неможливо говорити про Сергія Кличкове, не сказавши про своєрідність його мови, про зовсім індивідуальну манеру листа. В "Автобіографії" С. Кличков пише, що "мовою зобов'язана лісовій бабці Авдотье, красномовній матці Теклі Олексіївні й нерідко мудрому у своїх недорікуватих побудовах батькові моєму, а найбільше нашому полю за околицею й Чертухинскому лісу..."
"Якщо ви хочете почути, як говорить Русь шістнадцятого століття, послухайте його", - рекомендував своїм знайомим Кличкова найвизначніший критик 20-х років Вронский. Зрозуміло, Сергій Кличков не писав вірші й прозу мовою Русі шістнадцятого століття. Однак фольклорні персонажі, образи Русі язичеської, небилиці давньої давнини присутні в нього добутках
Напівязичеський його світогляд доводить хоча б повна безлюдність ранніх віршів, у яких найчастіше ліричний герой існує один на один з матір'ю-природою, глибоко опоетизованої. "...Ми вступаємо в казковий мир старих сільських повір'їв, легенд, змов, пісень", - пише Н. В. Банників про ранню поезію Кличкова в передмові до його збірнику
Земля й небо, плоть і дух...
Із сині в синь дорівнює біжить дорога...
Весна - росу, зазимок - білий пух
І літо дощ у свій строк проллє з рога
Незримий страж у пташиного гнізда,
Чудесний страж у кожної хати нашої:
Над хатою й гніздом зі свою годину горить зірка,
Горить зірка, як золота чаша
В 1824 році, за сто років до виходу першого роману Сергія Кличкова, П. А. В'яземський ремствував, що "ми не маємо російського покрою в літературі". Дотримуючись гоголівських традицій, але залишаючись при тім самим собою, Кличков своєю прозою виявив ярчайший зразок саме "російського покрою", що не міг стати непоміченим і не міг бути не покараний...
До середини 20-х років традиції національного нігілізму, закладені Пролеткультом, уже набрали силу. А до кінця десятиліття поняття "національний" і "націоналістичний" практично злилися воєдино. Прийоми обвинувачення в націоналізмі й великодержавному шовінізмі чи досяг межі у своєї єзуїтської отточенности. Критик Осип Бескин - сама лиховісна фігура в житті Кличкова - писав: "Росіянин стиль" у своєму 100-процентному застосуванні - не тільки прийом, але й активне вираження відповідного змісту. А Кличков щодо цього дійсно стопроцентен, і стиль його викликає не тільки замилування, але й оскому квасного патріотизму й націоналізму довоєнного зразка".
Кличков, що рідко вплутувався в "тужливі словесні бійки", в 1923 році все-таки опублікував у журналі "Червона новина" статтю з багатозначною назвою "Лиса гора". Він відстоював у ній традиції класичної поезії, виступаючи проти "тарабарщини", що перетворила росіянин Парнас у Лису гору. А своїм опонентам, типу Осипа Бескина, Кличков відповів: "Як може критик-марксист, що повчає ще інших критиків-марксистів - марксизму, не вказуючи точно матеріалу, що він має на увазі у визначенні поняття російського стилю, що зовсім не є прийомом, а насамперед, насамперед, величезною культурою величезної країни, - як може настільки розмашисто, так таровато скидати цю культуру із прибуткового аркуша революції?! А сіло Палех, Бескин, невже ви викреслили з радянської території?.." Воістину, прав Гоголь: "Усе можна зіпсувати й усьому можна дати дурний зміст, людина ж на це здатно".
Цікава біографія письменника-самородка. Сергій Антонович. Кличков народився 1 липня 1889 року в селі Дубровки Тверской губернії, неподалік від села Талдома. Молодший брат поета залишив спогади про Сергія, де він писав, що старший брат безумно любив Потапихинские Чертухинские й Глебцовские лісу. Всього його ходіння по лісах, болотах, ріках доставляли йому яку - те надзвичайну радість. Кличков поряд зі своєю літературною професією займався й бджолами. Що характерно, бджоли його не кусали. Улюбленим заняттям була косовиця. Своєю поезією в більшості випадків Сергій займалася ночами, а ранком, ледве здасться сонце під час косовиці обов'язково, незважаючи на утому, піде батьком і братом на косовицю. Якщо ввечері вглядить бабусь на колоді, то обов'язково підсяде до них і слухає їхні розмови про різних казкових істот: русалках, домовиків, чаклунах, відьмах у лісах Чертухина й Потапихи:
Мені говорила мати, що в рожевій сорочці
Багряною зарозвівайся народився я на світло,
А я живу лише від рядка до рядка,
І радості інший мені в цьому житті немає...
"Насамперед він був поет і письменник, весь, що жив у світі сприйняттів, дум, образів, задумів, слів, наспівів, - писав про Кличкове друг його молодості Петро Андрійович Журов. - Поетична творчість була його природою, його щиросердечним середовищем... Здавалося, він ніс у собі джерело стихійного народного поетичного мирочувствования й світорозуміння. У світі й у навколишнім він відчував і бачив часто те, чого не зауважують звичайні люди".
Літературний дебют Кличкова ставиться до 1907 року. До війни виходять дві поетичні книжки Кличкова: "Пісні" і "Потаєний сад". Улітку 1914 року, у другу мобілізацію, Кличков призивається в армію й служить у Гельсінгфорсі, де знайомиться з А. И. Куприним. Восени 1915 року він попадає в Петроград, де привселюдно виступає зі своїми віршами на вечорі селянських поетів у Тенишевском училище - разом з Н. Клюевим С. Городецьким, С. Єсеніним. Згодом з Городецьким їхнього шляху розійдуться. Єсеніна поет проводить у його останню поїздку Вленинград.
Засланець Клюев до останніх місяців буде одержувати від сім'ї Кличкових посилки й грошові перекази
Революцію поет приймає беззастережно, знімає із себе мундир молодшого офіцера й переходить на сторону революційних солдатів. Отруєний німецькими газами у світову війну, у цивільну Кличков одержує контузію. Варто підкреслити, що жоден із селянських поетів у написані пізніше автобіографіях або ж просто в "зручних" випадках не акцентував уваги на своїх заслугах перед народом і перед революцією. Кличков же про їх навіть не згадував
Восени 1918 року, працюючи в канцелярії московського Пролеткульту. Кличков найбільше близько сходиться з Єсеніним. Саме в цей період Єсенін пише програмну статтю "Ключі Марії" у якій називає Клич-Кова "істинно прекрасним народним поетом". У правлінні московського Пролеткульту Єсенін, Кличков, Орешин і Коненков пишуть "Заяву ініціативної групи", у якому пропонують заснувати при Пролеткульті селянську секцію - заява буде відхилене
Треба сказати й про прозу Сергія Кличкова. Роман "Цукровий німець" вийшов в 1925 році. А. М. Горький, якому Кличков послали книгу, писав авторові: "Прочитав "Цукрового німця" з великим інтересом. Більша витівка, і почали Ви її вдало. Першого розділу - хвилюють..." У наступному році побачив світло роман "Чертухинский балакирь".
Селянська Русь "Чертухинского балакиря" - це Русь казкарів і прибауточников, Русь мрійників і правдошукачів, що віддають справі час, але не забувають і відвести година для потіхи. У Кличкова Русь - розуму палата, Русь - на всі руки майстриня, Русь - реготуха, пустунка, співуха, танцюристка, ставна, ладна, ненаглядна красуня Русь
Кличков вірив, що "самим урочистим, самим прекрасним святом при соціалізмі буде свято... деревонасадження! Свято Любові й Праці. Любов до звіра, птахові й... людині!" Як отут не згадати нинішнє повальне захоплення ідеями сибірської пророчиці Настасії, що радить кожному жителеві Росії посадити хоча б один кедр на своїй землі
У квітні 1927 року письменник подає в Держвидав заявку на зібрання творів у п'яти томах, куди припускає включити трилогію "Сороче царство": "Чертухинский балакирь", "Князь миру", "Останнім часом"; "Щит серця" - книгу віршів і роман "Проданий гріх". Заявка буде відхилена. В 1927 році відношення до "селянських письменників" різко міняється. Саме цього року розгорнулася боротьба з "есенинщиной", що відбилася на живих друзях мертвого поета
Мені сорок років, а я живу на засоби,
Що не завжди приносять мені вірші,
Але ж мої товариші по дитинству -
Шевці, торговці, пастухи!
А я за повне обману слово,
За слово, що все-таки кидає в тремтіння,
Всі б почав знову й віддав би всі знову
За світлу й радісну неправду...
Остання книга віршів С. Кличкова "У гостях у журавлів" вийшла в Москві в 1930 році, коли автор - стараннями О. Бескина - уже носив на шиї бирку "бард кулацкой села". Роком раніше, відповідаючи на анкету одного журналу, Кличков визнавався, що за останні два роки "майже нічого не написала: критика для мене має нищівне значення".
В одному з віршів, які тепер аж ніяк не нагадували його колишніх пісень, він дозволив собі похмуре пророцтво:
Брови чорної хмари суплячи,
Вітер б'є, як батіг...
Де ж отут у таку буру
Уцелеть!
Тільки чудо, тільки випадок
У це ревіння й гуд
Над пучиною хиткої
Збережуть!
Гірко посміхнеться він в іншому вірші:
За стіл без солі сядеш поневоле...
І нехай слова участья дороги,
Але видно, для того в нас мозолі,
Щоб по них ходили чоботи!..
Ці вірші - з останнього збірника. Кличкова усе більше критикували за неприйняття радянської дійсності й "бесівської" машинної цивілізації, за тяжіння до старовини, патріархальному мужицькому укладу
Сергій Антонович Кличков дожив до 1937 року. Його заарештували, а дружині повідомили, що чоловік її засуджений Військовою колегією Верховного Суду СРСР на 10 років без права переписки. "Ми не відразу довідалися, що це означає розстріл, - згадувала Н. Я. Мандельштам. - ...Після смерті Кличкова люди в Москві стали дрібніше й менш виразні".
Величезна кількість паперів бути взято при обшуку й невідомо: чи цілі вони? Незрозуміло, як уцелели два вірші, видрукувані на обривках стандартного аркуша паперу
Скільки хочеш плач і ремствуй,
Ні зірки ні, ні вогню!
Не дочекаєшся до світанку,
Не побачиш більше дня!
У цьому мороці, у цієї тими
Страшно виглянути за двері:
Там ворочається час,
Як у глухому барлогу звір!
І ще одне:
Золоте чудо всюди
Сипле зверху смарагди
На пливучі в століття
Сни й хмари!
Але земля зійшлася, знати, клином
До цих вирубок, долинам,
Над якими поник
Журавлиний лемент!
Страницы: 1 2
