Ми теж намагалися наблизити

Ми теж намагалися наблизити перемогу Історію надіслала О. Евдокимова Щораз, коли наближається саме головне, найбільше наше свято – День Перемоги, а нині це 60літній ювілей, пам'ять повертає нас у ті суворі дні, коли почалася цяЭпиграф - страшна війна. Мені, ленінградській дівчинці, тоді тільки здійснилося 15 років. Мої батьки, сестра і я жили в новому будинку в комунальній квартирі в дуже гарному районі Ленінграда.

З моєю старшою сестрою ми частенько сварилися, в основному із приводу того, кому йти в магазин за продуктами,Эпиграф - і кому приготувати обід. Але Лена була старшої, і вонаЭпиграф - уміла переконувати, тому доводилося виконувати ці обов'язки частіше мені. Вообщето я любила й у магазин ходити, і готовити обіди. Але справа в принципі. Ще я любила читати книжки й спілкуватися із друзями на нашої великої, доглянутої, з гарними зеленими газонами,Эпиграф - площадці Хлопці нашого двору мої ровесники любили грати в гилку, волейбол, у третього зайвого, струмочок, чижика, поголоску, звичайно, у козаки розбійники. ЇздилиЭпиграф - купатися в Озерця,Эпиграф - у вихідні дні –прогулювалися по зеленому, чистому, гарному Лісовому проспекті, коли залишалися грошики від шкільних обідів, купували морозиво,Эпиграф - і насолоджувалися йогоЭпиграф - смаком, солодкого кругленького, з вафлями, на одній стороні якого було вибите ім'я Коля, а на інший – Оля. І це був дивний і веселий збіг.

Вечорами ми збиралися в круглій альтанці, розповідали страшні історії, ділилися враженнями про прочитані книги, про кінофільми й, звичайно, мріяли, хто ким хотів би стати: льотчиком, моряком, лікарем або артисткою. Ктото комутоЭпиграф - уже дуже подобався, ктото когото запрошував у кіно або покататися на Американських горах, дуже знаменитих тоді в Ленінграді. На жаль, вони у війну згоріли И раптом в один день усе закінчилося. Усе змінила війна, що наскочила, з фашистською Німеччиною. Хлопчиськи зазбиралися на фронт, але були ще дуже молоді. У серпні ворожі літаки стали прориватися в наше місто, все частіше й частіше сирени повітряної тривоги возвещали ленінградців про небезпеку. Були створені комітети й штаби для організації чергуваньЭпиграф - по місту.

Нам дозволили чергувати на даху. ВидалиЭпиграф - рукавиці, щипці з довгими ручками для гасіння й скидання з дахів запальних бомб. На горищахЭпиграф - були пісок і лопати. Звичайно, жутковато виходити вночі наЭпиграф - дах підЭпиграф - виття сирени повітряної тривоги, але почуття того, що ми теж допомагаємо дорослим захищати нашЭпиграф - Ленінград, давало нам сили й упевненість, і кудато зникав страх. Удивляючись у небо, ми стежили за прожекторами, що вихоплюютьЭпиграф - какието крапки, заЭпиграф - сріблистими аеростатами, що заслоняють небо від фашистів, вслухувалися в гул літаків і розриви зенітних снарядів і вважали : от ще один ворожий літак збили наші зенітки Після відбою повітряної тривоги верталися додому. По радіо повідомляли про пожежі, про підбиті літаки. А ще про пособників фашистам, якіЭпиграф - ліхтарями наводили їх на важливі об'єкти міста Незабаром завод, де працювали батьки, евакуювали на Урал.

Через 17 днів наш товарний поїзд із устаткуванням і людьми прибув у Свердловськ. Але ми там не чекали Оселили насЭпиграф - у маленькуЭпиграф - шестиметровую комнатку, але грізний хазяїн двічі викидав наші речі із другого поверху. А ми сиділи на ґанку й плакали.

Заступитися за нас було комусь, тому що приїхали ми втрьох – тато залишився в Ленінграді. Як відповідальний працівник і, звичайно.

Эпиграф - як комуніст. Зрештою комендант зумів умовити хазяїна, і ми вселилися. Але дуже соромилися турбувати хазяїв, тому що ходити доводилося через них кімнату 1941й був дуже тривожний холодний і голодний рік. Наша армія відступала, залишаючи міста, зазнавала більших втрат.

Від зведень Совинформбюро серця обливалися кров'ю, але ми вірили, що наші героїчно, що боролися воїни, зуміють прогнати проклятого ворога з нашої території. Це був дуже важкий голодний рік Щоб одержати хлібну картку що служить, я пішлаЭпиграф - працювати в госпіталь доглядати за пораненими. Надивилася на їхні страждання, ночами снилися кошмари, особливо важко було чергувати ночами. Поранені ставилися до мене добре, називали дочкою, розмовляли із мною, просили допомогти написати лист додому, показували фотокартки рідних.

Мама наполягла, щоб я звільнилася, тому що все таки було важко дивитися на поранених і чергувати по ночах Свердловськ був одним із самих голодних міст того часу. Продовольчі картки майже не отоварювалися.

Замість м'яса був іржавий оселедець, замість жирів – бринза. Потім, крім хліба, нічого не отоварювали.

Потрібно було виживати. Мама їздила по селах, щоб обміняти коекакие речі на картоплю. Іноді це вдавалося, і миЭпиграф - кілька днів насолоджувалися смаком вареної в мундирі картошечки. Особливо шкода було міняти тюлеві фіранки,Эпиграф - за які мамі дали всього одне цебро картоплі. Цей тюль перед самою війною я купила, вистоявши величезну чергуЭпиграф - у нашім Лісовому універмазі. Мама радувалася красі фіранок, а я пишалася своєю удачею. Але коли міняти було вже нема чого, щобЭпиграф - както нас нагодувати,Эпиграф - мама варила суп із кропиви, що ми збиралиЭпиграф - уздовж дорігЭпиграф - і канав.

У суп вона додавала підгорілі скоринки хліба, для навару говорила мама. Іноді привозила з роботи із заводській їдальні баночку супуЭпиграф - з "чотирьох круп", що отоварювали на круп'яні талони, їх ледь вистачалоЭпиграф - на полмесяца.

А із блокадного Ленінграда приходили листа, повні страшнихЭпиграф - новин і тривог. Ми розуміли, що наші труднощі – ніщо в порівнянні з тим, щоЭпиграф - переживали рідні й друзі в Ленінграді. Удень і вночі бомбування, артобстріли й це жахливеЭпиграф - неутолимое почуття голоду. Спочатку тато написав, що пропав наш улюблений кіт Васько, напевно, його хто те з'їв. Один разЭпиграф - на роботі татові видали шматочок кінськоїЭпиграф - ковбаси, і вінЭпиграф - пішов пішки, тому що трамваї не ходили, з одного кінця міста в іншій, щоб поділитися цим шматочком ковбаскиЭпиграф - зі своїм молодшим братом. А моя подружка ТасяЭпиграф - повідомила, що в сусідської дівчинки Маші пропавЭпиграф - молодший брат. ВінЭпиграф - пішов рано ранком перемінити маму в черзі за холодцем і пропав.

А ще написала, що вмерЭпиграф - від голоду наш товариш, чудовий парубійко Вася. Він жив у нашім будинку, і останніЭпиграф - його слова були про мене: " Якщо коли нибудь побачите Лелю, передайте їй від мене великий привіт". Я плакала. Я йому, напевно,Эпиграф - подобалася.Эпиграф - Було жаль його ще йЭпиграф - тому,Эпиграф - що часто до нього була несправедлива. І пригадувався випадок, колиЭпиграф - ми всі разом – хлопчиськи й дівчиськаЭпиграф - поїхали в паркЭпиграф - покататися на Американських горах. Вася просив мене сісти поруч із нимЭпиграф - у вагончик, але мнето подобався інший хлопчик,Эпиграф - Македонський, якЭпиграф - прозвали його хлопчиська, тому що коли вони грали у війну, він зображував із себеЭпиграф - Македонського.

А ще він учився в літній спецшколі, ходив у гарній військовій формі йЭпиграф - був завжди першим ЛистаЭпиграф - перевіряла військова цензура, багато рядків були закреслені чорною тушшю... Про загибель мого улюбленого двоюрідного брата ЮрочкиЭпиграф - повідомилаЭпиграф - нам з Вологди тітка Миля – його мама. Він пішов на фронт добровольцем і в перші ж дні війни був убитий. Тітка Миля важко занедужала, адже Юра був єдиним, дуже добрим, турботливим, люблячим сином. Шкільні друзі його поважали,Эпиграф - дуже любили,Эпиграф - уболівали про нього, як про розумного, доброзичливого, активного комсомольця... Нарешті, приїхав у Свердловськ тато. Йому вдалося вирватися із блокадного Ленінграда. Він ішов пішки по Ладожскому озеру, по Дорозі життя.

Після чергового бомбуванняЭпиграф - не встиг залізти в машину, і вона виїхала без нього, люди, що їхали в машині, тільки помахали йому рукою. Тато був виснажений, дуже хворий, какойто мовчазний. Ми намагалися його погодувати получше, ділилися з ним нашими вбогими пайками. Небагато окрепнув, вінЭпиграф - пішов працювати на завод, там і мені найшлася робота А як ми влаштовувалися на нічліг! Эпиграф - Тато спав на столі,Эпиграф - ми з мамою й сестрою на вузенькому залізному солдатському ліжку, підставивши два стільці, підклавши шматок фанери.

На підлозі було спати неможливо голодніЭпиграф - злющі клопи могли зжерти заживо.Эпиграф - Ми сипали навколо ніжок стола, стільців і ліжка дуст, але ці кровожери падали на нас спотолка. Узимку 42го нас, молодь, від заводу відправили в майстерні холодні, із протягами, що перебувають на окраїні міста, збивати ящики для снарядів. Вони були більші, важкі, заїдливі. Я зовсім не вміла забивати цвяхи, і мої руки й пальці були в чорних патьоках, замість цвяхів я умудрялася бити молотком по пальцях.

Іти до цих майстерень доводилося кілометрів 5 по глибокому снігу, у сильний мороз і вітер. Тоді я поморозила собіЭпиграф - руки й ноги ...Необхідно було вчитися, і яЭпиграф - пішла у вечірню школу. Записалася в кружок художньої самодіяльності.