Великий Гете сказав, що зі смертю Шіллера він втратив половину самого себе. Ці обидва письменники-просвітителі завжди поряд - ужитті і після смерті: їх пам'ятники стоять перед театром у Веймарі, та й поховані вони недалеко один від одного. Гете і Шіллер відродили баладу та змагалися один з одним у цьому жанрі. Балади Шіллера сповнені таємничості, небезпеки, невідворотності долі, іноді -жорстокості. Стрижневим моментом сюжету є випробування героя, перевірка його лицарської' мужності. У Шіллєра, як і в Гєте, наскрізнім мотивом є тема свободи людини, ідея рівності прав для усіх народів світу, утвердження права на державну самостійність і справедливі закони. У драмах Шіллєра «Марія Стюарт» (1880), «Орлеанська діва» (1801), «Вільгельм Телль» (1804) ідея рівності і свободи посідає центральне місце.
Шіллер вітав Велику французьку революцію, побачивши в ній визволення від насилля, але жорстокість революційних діянь відштовхнула Ного від «вільної» республіки, він виробляє власну програму вдосконалення людини, де проповідує ідею миру і злагоди замість революційних потрясінь. Письменників нерідко називають душевними пастирями людства. Саме цей пислів прийшов мені на згадку, коли и роздумував над змістом балади «Рукавичка». Складалося таке враження, ніби автор веде бесіду саме з тобою, наче пропонує «приміряти» події літературної розповіді на читача. У основі балади лежить історична легенда про події, які начебто иідбулися у XIV столітті у Франції, за часів правління короля Фран-циска. Але історія сивої давнини є цікавою, актуальною і для нас, сучасників. Коли читаєш баладу, то складається враження, ніби ти сам є глядачем вистави, подумки переносишся в ті далекі часи, займаєш крісло на арені королівського звіринця і спостерігаєш за подіями, за людьми...
.Всюди чути неголосну розмову, дами обмахуються віялами, біля них стоять гідні лицарі, готові виконати будь-який наказ своєї дами серця. Ось красуня Кунігунд - горда, недосяжна. Біля неї схвильований Делорж. З першого погляду видно, що він закоханий у Кунігунд. Л якщо придивитися пильніше, то побачимо, шо вона з презирством ставиться до юнака. Та, на жаль, кохання завжди сліпе... Аж ось розпочинається вистава. Владний жест короля - і на арену виходить лев, знову жест - з'являється тигр, потім два леопарди. Король розважається, чекаючи кривавої розв'язки. З нетерпінням чекають на смерть придворні. Мені стає не по собі... Звірі - це звірі, вони живуть за звірячими іаконами, але люди, які насолоджуються смертю... Моторошно! А на арені тим часом зав'язується бій між леопардами. Публіка оживає. Але грізний рик царя звірів - лева - і тварини заспокоюються. Здавалося, вистава закінчилася. Глядачі розчаровані. І раптом з руки прекрасної Кунігунд падає рукавичка, потрапляючи прямо до клітки з грізними тваринами. Всі погляди звертаються па даму. У якийсь момент мені здалося, ніби я побачив, як гордо підпилося підборіддя дами, вона відчула себе королевою.
Вистава продовжується. Як король на початку вистави, тепер Кунігунд робить владний жест, посилаючи Делоржа підняти рукавичку. Ніл з напруженням, з жахом спостерігає за дією. Мені до болю хочеться, щоб король припинив це, як зробив цар звірів - одним жестом! Ні! Він тільки спостерігає. А тим часом Делорж заходить до клітки, піднімає рукавичку. Він йде до Кунігунд, всі захоплено вітають, хвалять його, горда красуня також обіцяє лицарю своє кохання. А він кидає рукавичку їй в обличчя, говорить: «Подяки не треба». Зал завмирає, і Делорж йде від дами. Кінець вистави.
Мені хочеться наздогнати відважного юнака, який зумів захистити ; свою людську гідність, який довів свою сміливість. Він переміг світ зла, жорстокості і зумів зрозуміти справжню суть тієї, без якої ще вчора не уявляв життя. Людина починається з вчинку. Свій вчинок зробила Кунігунд. Вчинок Делоржа викликає захоплення. Не зробив вчинку король. Як би вчинив я, якби вчинили так зі мною?
