Мета
: разом з учнями дати загальну характеристику праДавній українській культурі періоду Київської Русі; ознайомити учнів з основними літописами; охарактеризувати «Ізборник Святослава» як пам’ятку цієї доби, проаналізувати уривок; розвивати вміння аналізувати текст за змістом, ставити запитання до прочитаного тексту, визначати тему та головну думку твору; виховувати зацікавленість до книги й читання як способу пізнання життя і світу. Тип уроку
: комбінований. Обладнання
: ілюстрація пам’яток Київської Русі. Спочатку було слово. Євангеліє від Іоанна ХІД УРОКУ I.
Повідомлення
Теми
І
Мети
Уроку
Мотивація
Навчання
Протягом кількох тисячоліть українці творили прекрасні зразки усної словесності.
На певному, досить високому рівні духовного розвитку наших предків від фольклору відбрунькувалась література, або писане художнє слово. На подальших уроках ми за допомогою слова переносимося у часи Київської Русі, познайомимося з найбільшими книжниками — мудрецями того часу, довідаємося, як думали і що відчували наші предки 1000 років тому, краще зрозуміємо давні часи й себе. Адже, за точним твердженням І.
Франка, «повне та всестороннє відображення нашої національності неможливе без докладного пізнання та витискання того засобу духовної сили, яку маємо в нашій старій писемності». ІІ
Сприйняття
І
Засвоєння
Учнями
Навчального
Матеріалу
1. Повідомлення учнів (завдання випереджального характеру)
1.
Історичні умови. Давньоруська держава виникла в кінці ІХ ст. внаслідок економічного і суспільно-політичного розвитку східних слов’ян. Центром цієї держави стало місто Київ, звідки і пішла назва «Київська Русь». Це була могутня європейська держава з висо-корозвиненою матеріальною та духовною культурою. Її територія у Х ст.
була величезною. Від балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, від річок Буг і Прип’ять на заході до Волги, Оки і Дону на сході. Через руські землі проходили світові шляхи торгівлі того часу. Київська Русь відігравала значну роль на міжнародній арені.
Давньоруські князівства безперервно зазнавали нападів зовнішніх ворогів — печенігів, половців, татаро-монголів. Захист Руської землі виховував у народі патріотизм, воїнську доблесть, честь. Найвищого політичного і культурного піднесення Київська Русь досягла в роки князювання Володимира Святославовича.
Він у 988 р. запровадив християнство як державну релігію. Відомо, що вже за князя Володимира почали виникати школи «ученія книжного», у яких дітей тогочасної знаті навчали різних наук та іноземних мов. З цих шкіл виходили освічені люди, здатні вести державні справи, перекладати різні церковні, наукові та художні твори, у т.
ч. з грецької та латинської мов. 2. Культура Київської Русі
1.
Ремісники. Ремісниче виробництво на Русі займало одне з перших місць Серед країн Європи і Азії. Чудові вироби руських майстрів — славились далеко за межами вітчизни.
Руські ремісники виготовляли висячі замки, металеві прикраси, дзеркала, посуд, предмети розкоші. Багато з цих виробів були справжніми витворами мистецтва. Розвиток джерела сприяв розширенню старих і швидкому зростанню нових міст.
2.
Архітектура. Найважливішим серед Київських міст були Київ і Новгород. Тут інтенсивно розвивались архітектура, живопис, скульптура. Найважливішою пам’яткою архітектури, що здобула світову славу, є Софіївський Собор, закладений Ярославом Мудрим 1097 р. Це Був головний храм руської метрополії, де відбувались не тільки релігійні відправи, але й здійснювались різні урочистості, акти державного характеру: прийоми послів, підписання договорів і т. д.
Він символізував самостійність і незалежність руської церкви і руської держави. 3.
Живопис. Високого розвитку в давній Русі досяг живопис, особливо монументальний, який був тісно пов’язаний з архітектурою і будівництвом. Вражають фрески і мозаїки Київської Софії, Десятинної церкви, Успенського собору, Чернігівського Спаса. Поряд з християнськими сюжетами збереглись і деякі зразки світського живопису.
Наприклад, серед фресок київської Софії бачимо такі, що відображають полювання, ряджених музикантів, скоморохів. 4.
Писемність. Велику роль у розвитку культури відіграли писемність та освіта. На Русі писемність існувала ще до прийняття християнства. До середини ХІV ст. всі книги писалися на пергаменті — спеціально обробленій телячій шкірі.
Тексти писали чорними чорнилами, а перші букви абзаца — червоною фарбою. У книгах ХІ–ХІІІ ст. найбільше вживалось т. з.
уставне письмо. Букви наближались до квадратної форми і не були зв’язані між собою, а слова не розділялися. Руським книгописцям було відомо багато фарб, і вони вміло оздоблювали книжки малюнками, орнаментами, заставками і загальними літерами. Книги оправляли в дерев’яні обкладинки, обтягнені дорогою матерією або шкірою. Така висока техніка графічного і художнього оформлення книг зумовлювала їх дуже велику вартість, тому бібліотеки створювались переважно в монастирях, у соборах, у князів, бояр. 3. Слово вчителя
Одним із найранніших видів письменства в Київській Русі було літописання, величезне за своїм розмахом літературне явище, подібного до якого не створила жодна література Заходу. Літописи — це історичні літературні твори, у яких розповідь велася роками.
Руське літописання виникло не пізніше ХІ ст. Причиною появи літописання було прагнення освічених людей звернути увагу на пройдений народом історичний шлях і обґрунтувати ідею незалежності Русі. Таким чином, літопис із самого початку набуває широкого публіцистичного звучання, пропаган-дує ідеї патріотизму, рівноправності Русі з іншими країнами, Відображає політичну боротьбу свого часу, стає невід’ємною частиною суспільного життя.
Жодне з літописних зведень ХІ–ХІІ ст. в початковому вигляді до нас не дійшло.
А пізніше літописні зведення, які виникали в різних місцевостях і в різні історичні періоди, об’єднувалися у великі літописні збірники. Таких літописних збірників збереглося небагато. Найдавнішими з них є два: Лаврентіївський та Іпатіївський. Однією з найдавніших пам’яток писемності Київської Русі є «Ізборник Святослава», укладений 1073 р. для Київського князя Святослава Ярославовича. Ізборник 1076 р.
в науковій літературі іменується як «Ізборник Святослава», «Збірник 1076 р.». Порівнюючи «Ізборники» 1073 і 1076 рр. , учені дійшли висновку, що «Ізборник» 1073 р. може бути майже повністю зведений до візантійсько-грецького архетипу. «Ізборник» 1076 р., очевидно, був складений уже на слов’янському ґрунті; до цього часу з достовірністю можуть бути зведені до грецьких оригіналів тільки близько половини вміщених у ньому статей, і при цьому багато використаних у ньому джерел існувало вже не на грецькій, а на слов’янських мовах. У кінці рукопису «Ізборника» 1076 р.
міститься запис: «Закінчено цю книгу рукою грішного Іоана. Вибрано з багатьох книг княжих». На основі цього запису можемо говорити про те, що книгу було переписано в Києві за редакцією Іоана. Очевидно, саме цей давньоруський книжник добирав тексти відповідно до тогочасних політичних і суспільних орієнтацій і культурно-естетичних смаків своїх співвітчизників. Існує також припущення, що книга готувалася для князя Святослава. Русь вимагала книги, де читач міг знайти відповідь на питання «Як жити людині?
». Іоан користувався цим принципом як визначальним і формував свою «хрестоматію» так, аби вона сприяла духовному зростанню читачів, формуванню їх естетичної свідомості. Очевидно, цей Іоан був вихованцем Со-фіївського гуртка книжників кола Ярослава Мудрого. «Ізборник» 1076 р. складається з таких частин: три «повчання» батьків дітям («Слово одного батька до свого сина» і «Повчання дітям» Ксенофонта та «святої Теодори»); «Атанасієві відповіді», завдання яких є пояснювання важких місць св. Письма; оповідання про «Милостивого Созомена»; різні повчання, речення, прислів’я, згруповані за темами. З історії дослідження пам’ятки.
З приписки до рукопису видно, що він у ХІV ст. належав якомусь Семену, котрий тримав Його в себе. Офіційно відомий світові з кінця ХVІІІ ст.
Існує до сить ґрунтовний нарис В. Боброва «История изучения Святосла ва зборника 1076 г.», який засвідчує точну дату появи твору, але втратив свою актуальність на сьогодні. Наприкінці ХVІІІ ст. «Із борник 1076 р.» був власністю князя М.
Щербатого, відомого ро сійського державного діяча, історика і публіциста, через що в на уку увійшов під назвою Щербатовського. У 1791 після його смерті кодекс було придбано разом з великою бібліотекою (25 000 книг) Катериною ІІ і передано в Ермітаж. У 1852 р. у складі ермітаж ної збірки «Ізборник» надійшов у державну Публічну бібліотеку. У 1959 р. та 1963-1969 рр.
