В 1956 р. Пастернак закінчив роботу над романом "Доктор Живаго". Задум роману "Доктор Живаго", по визнанню самого автора, виник у нього в 1946 р., коли він був у Грузії на святкуванні сторіччя Н.Бараташвили: "Мені схотілося зробити щось велике, значне - тоді й виникла думка про роман. Я почав зі сторінок про старий маєток...
" Навесні 1954 р. в "Прапорі" (№ 4) були надруковані вірші з "Доктора Живаго". Публікація супроводжувалася короткою анотацією: "Роман приблизно буде дописаний улітку. Він охоплює час від 1903 до 1929 р. з епілогом, що ставиться до Великої Вітчизняної війни. Герой - Юрій Андрійович Живаго, лікар, що мислить, з пошуками, творчої й художньої складки, умирає в 1929 році.
Після нього залишаються записки й... вірші". У листі до О. Фрейденберг від 1 жовтня 1948 р. поет визнавався: "Я рік за роком труджуся, як каторжний. <...>
> И дійсно, я до божевілля, неизобразимо щасливий откритою, широкою волею відносин з життям, таким мені випливало... бути у вісімнадцять або двадцять років, але тоді я був скований... і не знав так добре мови життя, мови неба, мови землі, як їх знаю зараз". Настрій Пастернаку багато в чому визначалося післявоєнною суспільною ситуацією, коли люди сподівалися на зміни, відмову від репресій і придушення особистості. Але в поета бували й "проміжки розпачу", коли в нього не вистачало щиросердечних сил переносити що відбувається. "Жахлива ця торжествуюча, самозадоволена, що величається своєю бездарністю обстановка, бессобитийная, доісторична, ханжески застійна", - писав він В.
Шаламову в жовтні 1954 р. Йому ж Пастернак повідомляв, що закінчив роман ще в листопаді 1953 р.
, а тепер працює над подробицями Досягнуте за допомогою "каторжного" праці щастя внутрішньої волі розширювало масштаби творчості й створювало в поета відчуття цілісності буття. Критик В.
Воздвиженский відзначив вільний подих, з яким написаний роман Ще до закінчення добутку Пастернак познайомив з його рукописним варіантом тих людей, думкою яких особливо дорожив. Однієї з перших його читачок була дочка Марини Цветаевой Аріадна Эфрон. У той час вона перебувала на поселенні в Рязані.
У листі з посилання в листопаді 1948 р. Аріадна повідомляла Пастернаку своє враження про героїв роману: "Образи Лари, Юри, Павла боляче входять у серце, тому що ми їх знали такими, якими вони дані тобою, і ми втратили їх...
Як добре, що ти зробив те, що міг зробити тільки ти, - не дав їм усім піти безіменн і непізнаними, зібрав їх усіх... пожвавив своїм подихом і працею". У цей час Пастернак важко переживав стан відчуженості в письменницькому середовищі: "И, бути може, там всі вони пишуть погано. <...> Але краще помилятися всім разом, чим помилятися одному". Його мучили сумніви у своїй можливій неправоті й правоті більшості. У переписці з Пастернаком В.
Шаламов висловлював набагато більше тверду оцінку тодішнього літературного миру, уважаючи, що в ньому панує "низькість і боягузтво... забуття всього, що становить горде й велике ім'я російського письменника". У ситуації роз'єднання Пастернаку з письменниками наприкінці 1940-х - початку 1950-х років були закладені причини тієї драми, що не могла не відбутися при його спробах опублікувати роман "Доктор Живаго" в 1956 р.
у журналі "Новий мир" і видавництві "Художня література". За свідченням сина поета, в 1956 р. представник іноземної комісії Сполучника письменників привіз до Пастернаку в Переделкино представника італійського видавництва Д. Анджело, якому в офіційній обстановці була передана для ознайомлення рукопис добутку. Так роман потрапив до італійського видавця Фельтринелли, що незабаром сповістив автора про намір видати його. Пастернак відповів: "Якщо його публікація тут, обіцяна багатьма нашими журналами, затримається, і Ви її випередите, ситуація для мене буде трагічно важкої", хоча й був переконаний, що "думки народжуються не для того, щоб їх таїли або заглушали в самих собі, але щоб бути сказаними". Редколегія "Нового миру" відкинула роман.
У листі, написаному Симоновим і підписаному Лавреньовим, Федіним і іншими, говорилося про "ідейний отщепенчестве" Живаго й "антинародному дусі" роману. Відмовилося публікувати книгу й видавництво "Художня література". В Італії не прислухалися до думки письменника, і роман "Доктор Живаго" уперше вийшов у світло там наприкінці 1957 г. Конфлікт чесного художника з письменниками "розтлінного часу" (Шаламов) досяг апогею, коли стало відомо про присудження Пастернаку в 1958 р. Нобелівської премії У жовтні 1958 р. московські письменники виключили Пастернаку зі Сполучника письменників і просили уряд позбавити його радянського громадянства.
М. Алигер, В. Инбер, А.
Барто оголосили лист уряду із проханням видворити Пастернаку за рубіж. А. Галич писав про ці письменницькі збори: Ми не забудемо цей сміх і цю нудьгу, Ми поіменно згадаємо тих, хто підняв руку. У письменницьких мовленнях, по спогадах сучасників, "звучала разюча суміш конформістської покірності з несамовитістю колективної розправи над інакомислячим". Поет відмовився бути присутнім на зборах письменників і надіслав учасникам лист: "Я знаю, що... буде поставлене питання про моє виключення зі Сполучника письменників.
Я не очікую від вас справедливості. Ви можете мене розстріляти, вислати... І я вас заздалегідь прощаю. Але не квапитеся. Це не додасть вам ні щастя, ні слави.
І помнете, що... вам доведеться мене реабілітувати". Пастернаку змусили відмовитися від Нобелівської премії. Поет виявився в положенні загнаного й зацькованого: Я пропав, як звір у загоні.
Десь люди, воля, світло, А за мною шум погоні, Мені назовні ходу немає. Після цих подій Пастернак у листі від 11 листопада 1958 р. писав: "Дуже важке для мене час. Усього краще було б тепер умерти, але я сам, напевно, не накладу на себе рук".
