Дата народження - 02 жовтня - 1904 Дата смерті - 03 квітня - 1991 Генрі Грем Грін народився 2 жовтня 1904 року у Великобританії, у Беркхемстеде (графство Хертфортшир), у сім'ї директора школи Він був четвертим із шести дітей і ріс соромливим і вразливим. Спорт хлопчик не любив, а заняттям у школі віддавав перевагу пригодницьким романам Хаггарда й Баллантайна. Однокласники недолюблювали його, і після декількох спроб самогубства він кинув школу. Батьки звернулися до лікаря, і психоаналітик усіляко заохочував його прагнення писати й навіть познайомив із друзями-літераторами.
Під час навчання в Беллиол-Коледжі він захопився політикою, навіть вступив у комуністичну партію, удосконалював літературну майстерність, працював у студентському журналі й ще до випуску завершив повість "ентони Сент". В 1925 році Грем Грін зі ступенем магістра закінчив Оксфордский університет, де вивчав сучасну історію, і став працювати редактором. Після переїзду в Лондон його в березні 1926 року прийняли на роботу в "Таймс". Перша опублікована книга Гріна - "Людин усередині", після успіху якої він залишив пост редактора й став жити літературною працею - писав огляди, співробітничав скино. Після невдач нових романів письменник за замовленням видавця написав "Стамбульський поїзд" ("Східний експрес"), добре прийнятий публікою й пізніше екранізований, і згодом Грін створював як "серйозні" соціальні книги, так і "розважальні" романи.
Щоб задовольнити спрагу пригод, письменник почав подорожувати - об'їздив Європу, побував у багатьох країнах, зробив 400-мильний перехід через ліберійські джунглі У роки Другої світової війни Грем Грін співробітничав з англійською секретною службою, діяв у Сьєрра-Леоне й Португалії, працював у контррозвідці. Ненецікаво відзначити, що його начальником був Кім Филби, з яким вони стали друзями У травні 1944 року Грін пішов із секретної служби й зайнявся літературним журналом, призначеним для поширення у Франції. Після війни письменник не раз бував в "гарячих крапках" планети в самі напружені моменти історії - у Мексиці, у В'єтнамі, у Польщі, в Африці, на Гаїті Хоча Грем Грін називав себе аполітичним письменником, він підтримував відносини з багатьма політиками, і дія в більшості його добутків відбувається саме на тлі гострих політичних подій. Після виходу у світло романів "Тихий американець" і "Наша людина в Гавані"йому приклеїли ярлик "антиамериканіста". Серед інших відомих добутків Грема Гріна - "Комедіанти", "Влада й слава", "Суть справи", "Ціною втрати". Помер письменник у Швейцарії, 3 квітня 1991 року Грін (Greene) Грем (2 жовтня 1904, Беркенстед, графство Хартфордшир - 3 квітня 1991, Веве, Швейцарія), англійський письменник; романіст, нарисовець Виріс у сім'ї шкільного вчителя, закінчив Беллиол-Коледж Оксфордского університету.
Публікувався з 1925, як романіст дебютував в 1929 («Людина усередині»Був штатним співробітником «Таймс», вів літературний стовпчик у журналі «Спектейтор», де був до 1940 і постійним кинообозревателем. «Гринландия» Із середини 1930-х рр. Грін багато подорожував (Африка, Мексика), публікуючи книги дорожніх заміток і збираючи матеріал для романів, дія яких відбувається в місцях, досконально їм вивчених як журналіст. З появою в 1940 роману «Сила й слава», у якому зображена Мексика періоду революції 1916, що супроводжувалася жорстокими гоніннями на Католицьку Церкву й розгулом насильства, виникає поняття Гринландии як особливої території, де з наочністю проступають домінуючі риси історичного досвіду 20 століття, часу соціальних катастроф, грандіозних по своєму масштабі й суспільних відносинах, що оголили щиру природу, як і характер ціннісних ориентаций самої людини Сам Грін уважав, що Гринландия - винахід поверхневих інтерпретаторів його творчості, які зауважують тільки повторювані сюжетні ситуації й постійне повернення до тому самому типу центрального персонажа: ним виявляється «украй занепалий емігрант, що став алкоголіком, годинниками просиживающий під пальмами, що зрідка відвідує місцевий бордель, що усвідомлює, що він забутий і людьми й Богом». Однак у дійсності Гринландия - термін для позначення декількох лейтмотивів, що пройшли через творчість письменника. Вони пов'язані з категоріями гріха й спокути, що здобувають для Гріна особливу важливість, починаючи з «Брайтонского льодяника» (1938), де вперше дала себе відчути католицька духовна орієнтація автора, а також із зухвалими його стійкий інтерес поняттями жалості або жалі ближньому як двох типів етичної позиції особистості, що і на собі відчуває тягар екзистенціальної самітності в навколишньому неї світі Позиція втручання Жаль як здатність зрозуміти й розділити чуже нещастя протистоїть у Гріна жалості, що залишається тільки полегкістю до жертви, - колізія, на якій побудовані трохи його романів, особливо «Суть справи» (1948), книга, що увібрала в себе враження військового років, коли письменник був співробітником дипломатичної місії в Сьєрра-Леоне (як з'ясувалося згодом, він був тісно пов'язаний з англійською розвідкою, що знайшло відбиття в затронувшем ті ж самі етичні конфлікти «Людському факторі», 1978Той же моральний імператив співучасті, тому що сучасний мир виключає позицію стороннього для людей з гуманістичною або релігійною свідомістю, спонукував Гріна багато разів звертатися у своїх книгах до зображення подій, що відбуваються в гарячих крапках планети, які географічно вилучені від порівняно благополучної Європи Як упереджений спостерігач, для якого локальні політичні звади стають додатковим свідченням реальної загальнолюдської значущості моральних постулатів, що цікавлять Гріна, він описував хроніку визвольної боротьби В'єтнаму проти французьких колонізаторів («Тихий американець», 1955), події в Бельгійському Конго («Ціною втрати», 1961), у центрально-американській країні, де діють ультраліві збройні групи, що підкорили свою революційну програму тактиці терору («Почесний консул», 1973Хроніка подій, сообщающая фабульну напругу всім цим книгам, важлива Грінові насамперед як привід для осмислення центральних етичних конфліктів його творчості.
Вони стимулюють міркування про прихильність добру, нехай приреченому перед особою торжествуючої нелюдськості або холодної прагматики, про віру, найчастіше нездатної служити надійною опорою в умовах, коли достоїнство людини розтоптане й принижено, але проте остающейся переважніше безвір'я й цинізму, про те, чи виправдане сама згода героїв жити, коли реальність настільки виродлива, а їхнє положення у світі практично безнадійно. Вирослий на книгах Дж. Конрада й прихильний створеної цим прозаїком літературі «екзистенціальної пригоди», Грін майже незмінно змушував своїх персонажів шукати «шляхів втечі» (так озаглавлена автобіографічна книга, 1980) від «нудьги», під якою їм розумілася безбарвна й стерильна повсякденність суспільства, що ґрунтується на вивітрілій ліберальній традиції. Католицизм, що ніколи не був у Гріна послідовним, притягав його тим, що будив «здатність до відчуття провини й до її подолання». Герої, випробувавши це почуття провини як за власні людські слабості, так і за радикальну недосконалість Утвору, випробовують себе зіткненням з дійсністю, у якій «панують несправедливість, жорстокість і хибність», цінуючи досвід прилучення до неї, оскільки «отут можна любити людини майже так, як його любить Бог, знаючи про нього саме гірше» Ця ідея визначає й проблематику, і побудова дії в «Комедіантах» (1966), де описується Гаїті часів диктатури Ф. Дювалье й розгорнута полеміка персонажів про можливість або недосяжність волі етичного вибору перед особою тиранії, що прагне поставити під контроль навіть самі таємні сфери людського існування. Свої художні твори Грін розділяв на «серйозні» і «розважальні» - залежно від того, наскільки важлива гострота інтриги, що вимагає використання ходових оповідальних прийомів, запозичених з популярних жанрів (мелодрама, політичний бойовик, детектив).
Однак художні рішення, що звичайно припускають присутність парадокса, що може здобувати й трагічний характер, по суті, збігаються в книгах, относимих автором до різних категорій. Ідентична й основна проблематика прози Гріна, що незалежно від особливостей жанру (комічний роман вдач, як «Подорожі з тіточкою», 1969, притча з елементами травесті й класичного сюжету, як «Монсеньйор Кихот», 1982, і ін.) залишається оповіданням з різко виділеною моральною проблематикою, що визначається пошуками змісту й виправдання життя в століття етичної апатії й прогресуючої дегуманізації Затверджуючи, що він підкорив свою письменницьку діяльність протиборству диктатурам, Грін мав на увазі й диктат найпоширенішого в його епоху скептичного умонастрою, що він уважав відмовою від моральної заклопотаності, а тим самим - зреченням від вищих обов'язків літератури.
Динамічними, багатими гострими поворотами дії романи Гріна вже з 1930-х років привертали увагу кінематографістів. Серед екранізацій його прози виділяються стрічки за участю О.
Уеллса, е. Тейлор, Р.
