Мета: допомогти учням осягнути ідейно-художні особливості, естетичну вартісність твору письменника; розвивати навички аналізу художнього твору, висловлення своєї думки про прочитане; виховувати почуття поваги до національних особливостей інших народів, любов до природи, естетичний смак.

Обладнання: портрет письменника, видання його твору, ілюстрації до нього, краєвиди Японії. тип уроку: формування вмінь і навичок.

ХІД УРОКУ

I.          Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Один із дослідників творчості Кавабата Ясунарі Д. Кін захоплено писав: «Ясунарі Кавабата — дійсно прекрасний романіст, для якого характерні простота й поетичність стилю, [він] майстер витонченої й глибокої думки, а його твори переповнені гарячими й часто бурхливими почуттями». Чи так це — переконаємося на уроці.

II.        Оголошення теми й мети уроку

III.       Формування вмінь і навичок учнів

1. лекція вчителя

— В естетиці японського мистецтва уявлення про речі, а точніше, про «сумну принадність речей», відіграє значну роль. Дерева, квіти, каміння, кераміка сприймаються японцями як одухотворені образи, просякнуті настроями туги, співчуття, світлої печалі.

У літературній творчості, особливо в поезії, як і в мистецтві складання букетів (ікебані), як і в традиційному японському саду, немає нічого зайвого, але завжди є місце для уяви, натяк, певна незавершеність і несподіваність, що змушують працювати думку й почуття. Спираючись на традиційну японську естетику, Кавабата з допомогою «сумної принадності речей» передає своє ставлення до героїв: симпатії і співчуття, милосердя й ніжність, гіркоту і біль. розкривати внутрішній світ героїв, робити їх живими й близькими для читачів людьми допомагають письменникові також і суто японське вміння споглядати, тонко розуміти природу та значення її впливу на душу людини.

Природа у творах Кавабата завжди посідає особливе місце. Життя природи й людини, на думку письменника, поєднані невидимими ланцюгами. Усвідомлення цього первісного невід’ємного зв’язку надзвичайно важливе для митця. З ним пов’язане і відчуття ритму цілісного світу, що дозволяє проникати в закони природи, жити з нею одним життям, не відступаючи від природного єства, не створюючи дисгармонії, дисонансу, розладу з нею, а значить, із самим собою. рядки про природу створюють своєрідний фон, на якому розгортається життя героїв, проте нерідко природа стає одним із образів твору. Кавабата закликає вчитися в природи, проникати в її таємниці, він убачає в спілкуванні з природою шлях до морального й естетичного вдосконалення людини.

Зображена митцем природа прекрасна й велична; показуючи зміни в ній, автор відтворює порухи людської душі, тому майже всі твори письменника багатопланові, вони мають прихований підтекст. У повісті «тисяча журавлів» природа немовби співчуває героям. Наприклад, через опис природи передається тривога Кікудзі перед невідомістю. Коли Кікудзі виглянув у сад, «по небу прокотився грім. Далекий і могутній, він насувався все ближче й ближче. На мить дерева в саду освітив спалах блискавки». Блискавка як думка і думка як блискавка — нерозривність цих понять допомагають авторові краще висвітлити образ Кікудзі, який переживає осяяння, знайшов потрібне рішення, певний вихід для себе. «І одразу зашумів дощ,— пише Кавабата.— Поступово грім відкотився далі». Дощ неначе змиває тривожні передчуття героя, очищує його душу, відкриває шлях до нового, чистого начала. «Кікудзі підвівся і зателефонував Фуміко». розмовляючи з нею по телефону про дрібниці, Кікудзі ледь її слухав, перевівши розмову на головне:

—        У нас тут справжня злива. А у вас?..

—        Ллє як із відра. тільки-но так гримнуло, що я ледь не вмерла.

—        Зате після дощу посвіжішає…

Слово «свіжий», «свіжість» означає не тільки стан природи після дощу, а й зміну внутрішнього світу героя.

В описі зустрічі персонажів використовується така ж сама символіка:

—        Напевне, ви чули по телефону, як тут зранку шумів дощ?— спитав Кікудзі.

—        Хіба по телефону почуєш? Я не звернула уваги. Дивно, невже можна почути, як шумить дощ у вашому саду?

В останній фразі цього діалогу застосовується прийом іносказання. Це речення слід розуміти так: «Хіба можна знати, що відбувається у вашій душі?»

У фіналі повісті символіка речей і природи зливається воєдино. Уранці, після ночі з Фуміко, Кікудзі в саду перед чайним павільйоном піднімає друзки чашки, розбитої дівчиною напередодні. Із цією чашкою пов’язані стосунки чотирьох людей: батька Кікудзі з пані Оота і самого Кікудзі з Фуміко. «Кікудзі склав разом чотири великих уламки, і в його долоні з’явилася чашка. тільки на її краю не вистачало шматочка. Кікудзі узявся його відшукати, та згодом полишив цю спробу». «Піднявши очі вгору, він побачив, що на сході поміж деревами сяяла одна велика зірка. “Скільки я вже не бачив ранкової зорі!”— подумав Кікудзі, дивлячись у небо, що потроху затягували хмари. Зірка виблискувала серед хмар і від того здавалася ще більшою, ніж була насправді… “Немає сенсу збирати черепки, коли на небі сяє зірка таким свіжим блиском”,— промайнуло в голові Кікудзі. І він кинув уламки на землю».

Фуміко, рішуче розбиваючи ввечері чашку, немовби обривала всі пута минулого, у яких безнадійно заплуталися ті, хто пив чай із цієї чашки до неї, пута, що не відпускали спогадів від тих, хто живе нині. Водночас дівчина переживала з приводу того, що Кікудзі може порівняти її чашку з іншою, кращою (тобто з Юкі-ко): «У вас є краще “сіно”,— прошепотіла вона». («Сіно» — чашка в стилі Сіно Сосіна, відомого майстра чайної церемонії.) Однак після незабутнього вечора Кікудзі й не думав порівнювати Фуміко з кимось іще. Вона стала для нього незрівнянною, стала самою долею. Проте, кинувши черепки на землю, Кікудзі, знову піднявши очі угору, ледь не скрикнув: «Зірки вже не було. Поки він збирав друзки, ранкова зірка сховалася за хмарою». Він знову підняв черепки. «Шкода було кидати чашку. та й тут її могла побачити тікако» (через яку все минуле виглядає гріховним і брутальним). Утративши зірку (Юкіко), Кікудзі все ж таки відчуває, що звільнився від «гидкої чорної пелени, що застила йому світ», символом якої в повісті є потворна родима пляма на грудях (тобто на душі)

Невже його врятувало гріхопадіння чистої Фуміко?— розмірковує наодинці герой, згадуючи, як не опиралася Фуміко — «опиралася тільки її чистота». Кікудзі боявся, що цього разу прокляття торкнеться його душі, а вийшло навпаки: його душа неначе очистилася. Чиста хмарка Фуміко, що закрила зірку Юкіко й очистила душу самого Кікудзі, безслідно розтанула. Кікудзі ніде не може знайти дівчину, яка раптово зникла. Згадавши її слова: «Смерть йде за мною слідом», він відчуває, як дерев’яніють його ноги від жахливої думки: «Не можу повірити, що вона померла!» «Як же Фуміко могла померти, коли мене самого вона повернула до життя?»— із цим та багатьма іншими запитаннями залишає свого героя Кавабата у фіналі повісті. І вся природа, що також сумує разом із людиною, немовби відповідає на почуття Кікудзі в скорботній тональності.

У ліричній повісті «тисяча журавлів» використаний давній естетичний принцип японського мистецтва — міябі (яскрава краса). Краса у творі показана всебічно: і як чуттєва, земна краса, утілена в образі пані Оота, і як вишукана, вічна краса, уособлена в образі дівчини Юкіко, і як прихована, внутрішня краса, що втілена в образі Фуміко. Автор передає відчуття краси за допомогою особливого прийому — натяку (йодзю), який створює настрій, викликає «надпочуття», змушуючи працювати думку й уяву читача.

Повість «тисяча журавлів» має глибокий гуманістичний смисл. Назва твору промовиста: тисяча журавлів — це символ чистоти та щастя, яких шукає кожна людина, інколи не здогадуючись, що вони поруч.

2.         Знаходження в повісті інших прикладів єднання людини й природи

3.         робота над образами та художніми прийомами повісті (у групах)

Завдання групам

I           група. Дослідіть образ Кікудзі.

II         група. Дайте характеристику Фуміко та Юкіко.

III        група. Зробіть аналіз образу тікако.

IV        група. Дайте характеристику художніх прийомів письменника, його стилю.

Матеріали для роботи І групи

Кікудзі часто згадує рожеве фуросікі Юкіко й на ньому — ти-сячокрилий журавель; він кохає дівчину, але вона йому здається недосяжною. Від смерті Оота-сан минув рік, а юнака все мучать питання: чи винен він у її смерті, чи є і його провина в тому, що зникла Фуміко, що йому робити зі своїми почуттями до Юкіко. Але головне — він звільнився від впливу й пильного ока тікако. тепер він має жити. Остаточно ж допомагає йому відродитися Юкіко, яка, незважаючи ні на що, плекає їхні почуття.