Мета: охарактеризувати образ Климка — головного героя повісті, опрацювати ідейно-художній зміст V, VІ розділів твору; розвивати вміння грамотно висловлювати власні роздуми, спостереження, аргументувати свої твердження, погляди; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати важливі гуманні якості людини — чуйність, доброту, турботу про ближнього, здатність співпереживати.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Г. Тютюнника, текст твору, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ
I. Організаційний момент II. Актуалізація опорних знань

2. Бесіда за питаннями • Дайте визначення поняттю «характер героя літературного твору». (Характер літературний — це зображення письменником у художньому творі людини, з властивими їй індивідуальними рисами, які зумовлюють її поведінку, ставлення до інших людей, до життя) • Як визначити характер того чи іншого героя художнього твору? Під впливом кого і чого він формується?

• Що вам відомо про поняття «портрет героя в художньому творі». (Портрет — зображення в літературному творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя людини, її одягу, взуття тощо) • Для чого письменники в художніх творах описують зовнішність своїх героїв, а іноді зовсім нічого про них не зазначають? • Що необхідно для того, щоб літературний герой був не схематичним, а реальним, живим? Наведіть приклади.

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Основний зміст уроку Найкращий подарунок, зроблений людині після мудрості,— це дружба.

Ф. Ларошфуко Не одяг прикрашає людину, а добра справа. Народне прислів’я 1. Характеристика образу Климка 1.1. Цитатна характеристика героя. • «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще в дядьковій Кириловій діжурці.

Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазуту. Не брали її ні дощ, ні сніг, ані сонце... Уночі вона нахолоняла, а вдень аж димувала на сонці, пахла ще дужче і пекла плечі та спину».

• «Жив... відколи осиротів». • «Це була найбільша радість Климка — покласти перед дядьком чепурно списані зошити, а самому заходитись поратися: винести миску з дьогтяною водою, витерти підлогу, де набризкано, і тихо, покрадьки, щоб дядько не обернувся, насипати йому юшки, якої сам і наварив,— гарячої та запашної. Про зошити він ніколи не боявся, бо тільки з письма інколи мав “посередньо»».

• Дядько Кирило — Климку: «Ай, добра ж... У-у-у, такої не всяка й кухарка зварить...» • «Він отак би й виріс серед уквітчалих ночей, якби не настали ночі інші, ночі без вогнів... Од них віяло ліками, димом польових солдатських кухонь, гарячими на сонці уламками літаків і гармат». • «Доглядати за собою — зварити їсти, прибрати в хаті, випрати одежину — він умів і сам».

• «Найстрашніше сталося тоді, коли він, перепочивши, підвівся, щоб іти, і впав: ноги не вдержали... Він злякався, став розтирати литки, стегна, бив по них кулаками і кричав: «Ану, йдіть! Ану, йдіть мені зараз!» • «...Йдучи з торбою за плечима понад парканами незнайомої вулиці, Климко згадував свою станцію, кожен день її життя і кожну годину...» • Климко — Наталі Миколаївні: «Не треба вам нічого промінювати, а переходьте — це ми для вас із Зульфатом удвох просимо,— переходьте жити до нас. Ми вам помагати будемо, маленьку глядітимемо...»

• Климко — Зульфату: «Що, в нас картоплі є трохи та сала? Цього хоч би на два місяці хватило. А скоро зима. Зараз, поки тепло, треба йти. Харчів наміняємо по дорозі назад, молока, може...» • «Климко видлубав у кишені одну тридцятку і поклав бабусі у пеляну а сам швидко пішов геть». • «А Климко висмикнув з торби надірвану плащ-палатку, розіпнув її в руках так, щоб затулити дівчину, і став роздивлятися, бурмочучи заклопотано перше, що стало йому на думку... »

• «Пустіть її! Це моя сестра! Сестра моя, чуєте? Вона мені за матір!!» • «Я вам, тітонько, води наношу, дров нарубаю, чи ще щось зроблю, що скажете. Чесне слово! — Климко похапцем розкрутив дротинку на кишені і простяг жінці всі гроші, дивлячись на неї вгору хворими очима». • «Від переїзду вдарила довга автоматична черга.

Климка штовхнуло в груди і обпекло так боляче, гостро, що в очах йому попливли червоногарячі плями. Він уп’явся пальцями в діж дурку на грудях, тихо ойкнув і впав» • Тітка Марина — Климку: «Де в тебе та й силочка береться, он скільки пройшовши голодний і холодний». • «Я прийду до вас, тітонько Марино. Як тільки не стане голоду, так і приїду або прийду.

А зараз треба мені назад, мене там ждуть... » • «Німець таки достав його вже на льоту кулаком у груди... Климко спробував підвестися, але в грудях і в коліні заболіло, що він застогнав і поповзом, ковзаючи ліктем по грязюці й тягнучи за собою клунок, вибрався з калюжі». • «Климко йшов помалу, бо вкрай зморився зі своєю ношею.

Мішок із сіллю та харчами він перев’язав пополам і ніс по черзі то на одному, то на другому плечі. В дощ він не зупинявся, щоб десь його переждати, а йшов, напнувшись надірваною плащ-палаткою, доки несли ноги». 1.2. Орієнтовний план до характеристики образу Климка.

1) Климко-сирота.

2) Портрет і зовнішність героя.

3) Риси характеру: а) чуйний і добрий; б) благородний і щирий; в) винахідливий, мужній, вольовий; г) уважний і працьовитий. 4) Поведінка і прагнення хлопця: а) бажання навчатися; б) турботливий, співчутливий; в) відповідальний за доручену справу; г) шанобливе ставлення до дружби. 5) Значення образу Климка.

1.3. Бесіда за питаннями.

• Хто такий Климко? • В який скрутний для країни час живе герой твору? • Як Климко ставиться до Зульфата, Наталі Миколаївни, інших героїв повісті? Чим це пояснити? • Чому хлопець вимушений був вирушити у подорож? Які труднощі долав Климко-мандрівник?

• Чому Климко захистив дівчину від поліцаїв? • Через що хлопець не залишився жити у тітки марини? Як це його характеризує? • Що свідчить про відповідальне ставлення Климка до дорученої справи? • Чим вам подобається герой твору? Чи хотіли б ви мати такого друга? Відповідь вмотивуйте. • В чому полягає виховне значення цього героя?

2. Опрацювання V розділу повісті

2.1. Виразне читання цікавих епізодів розділу.

2.2. Тема: зображення перебування хворого Климка у тітки Марини.

2.3. Ідея: уславлення чуйності, доброти, щирості (тітка Марина); засудження жорстокості, ненависті, зла (німець).

2.4. Основна думка: тільки той досягає своєї мети, хто із впевненістю долає будь-які перешкоди, труднощі, вірить у власну перемогу.

2.5. Композиція. Експозиція: перебування хворого Климка. Зав’язка: хлопець їде в ешелоні вагону додому. Кульмінація: сутичка з німцем, жорстокість фашиста. Розв’язка: до рідного місця — шістдесят кілометрів.

2.6. Сюжет. Три дні перебував Климко у тітки Марини, сам того не відчуваючи, бо був тяжко хворим. Прокинувшись і не побачивши хазяйки, Климко підмів двір, порвав старий цупкий бур’ян попід призьбою. Тітка Марина запропонувала хлопцю залишитися у неї жити. Той відмовився. Тітка допомагає Климкові потрапити у вагон ешелону. На станції Дебальцеве німець виштовхнув хлопця з вагону і сильно вдарив його. До рідного місця треба було пройти кілометрів шістдесят.

2.7. Бесіда за питаннями. • Що відчував Климко, коли він прокинувся у помешканні тітки Марини? («...Коли розплющив очі,— велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні, і став пригадувати, де він»)

• Як тітка Марина охарактеризувала хворобливий стан хлопця? («Не спав, а в гарячці був. Без пам’яті був трохи не три дні. Так тебе тіпало, бідолагу, що аж підкидало на ліжку. Не знала вже, чим і вкривати. Застудився ти дуже...») • За що дорікав собі Климко, перебуваючи у тітки Марини? («Три дні... Це ж половину дороги пройшов би вже. А мо й більше ніж половину, бо назад, із сіллю, ішов би швидше. Та й ніч уже не треба було б сідати гріть») • Якою була увага, ставлення тітки Марини до хлопця? («На стільці коло ліжка лежала скибка хліба, намазана смальцем і потрушена зверху сірою сіллю, та двоє червонобоких яблук. ...Він побачив на лаві складену чисту свою одежу, матроску і штани...»)

• Чим хлопець допоміг тітці Марині по господарству? («Треба ж роботу якусь робити тітці, а то тільки набалакав: і те зроблю, і те...». «Він знайшов у сенях старий віник-деркач і промів тічок біля порога та вузеньку між споришем стежку до хвіртки... Тоді обійшов тітчину хату, повисмикував старий цупкий бур’ян попід призьбою... застелив ліжко...»)