Все своє життя, починаючи з раннього дитинства, Марина Цветаева схилялася перед генієм «сонця російської поезії» - Пушкіна. Про це свідчать її записи у творчих зошитах, численні лірична проза. Улітку 1936 року, перебуваючи в еміграції, Цветаева перевела 18 віршів Пушкіна на французьку мову. А через рік запропонувала журналу «Сучасні записки», що виходили в Парижу, поетичний цикл «Вірші до Пушкіна». У листі до А.
А. Тесковой (26 січня 1937 р. ) поетеса, характеризуючи ці добутки, писала: «Вірші до Пушкіна»... зовсім не уявляю собі, щоб хто-небудь насмілився читати, крім мене. Страшно різання, страшно вільні, нічого загального з канонізованим Пушкіним не мають, і всі що мають - зворотне канону. Небезпечні вірші... Вони внутренно - революційні...
внутренно - заколотні, з викликом кожного рядка... вони мій, поета, одноособовий виклик - лицемірам тоді й тепер...» Побоювання Цветаевой мали під собою підстави: журнал, у якому міцні були монархічні ідеї, опублікував тільки 4 вірша з 6, причому перше - «Бич жандармів, Бог студентів...» - у скороченому виді Погляди Марини Цветаевой обурили емігрантських «пушкиноведов», питавшихся «пригладити й зачесати» Пушкіна, представити його покірним слугою пануючи й придворним поетом. До них звернені слова Цветаевой у цьому ж вірші: Що ви робите карли, Цей - голубів олив Самий вільний, самий крайній Чоло - навіки затаврувавши Низькістю двуединой Золота й середини? Вірш «Верстат», що ввійшов у цикл «Вірші до Пушкіна», присвячено проблемі поетичного натхнення. Натхнення, по Цветаевой,- насамперед щоденна важка праця.
Натхнення - не подарунок прихильних небес, а результат зусиль духу. Обмежуючи себе в земних радостях, задоволеннях, поет всі фізичні й духовні сили віддає творчості, наближаючи ті прекрасні моменти інтелектуального підйому, які прийнято називати натхненням. І поетичне життя Пушкіна - тому яскравий і переконливий приклад Безумовним шедевром є заключний вірш циклу «Вірші до Пушкіна» - «Ні, бив барабан перед неясним полком...». Його можна рекомендувати учнем вивчити напам'ять. Ні, бив барабан перед неясним полком, Коли ми вождя ховали: Те зуби царьови над мертвим співаком Почесний дріб виводили Такий вуж пошана, що найближчим друзям Немає місця В изглавьи, в изножьи, И праворуч, і ліворуч - ручищи по швах Жандармські груди й пики Не дивно чи - і на найтихішому з лож Пребути піднаглядним хлопчиськом?
На щось, на щось, на щось схожий Пошана цей: почесно - так занадто! Дивися, мол, країна, як, поголосці всупереч, Монарх про поета печеться! Почесно - почесно - почесно - архи-почесно,- почесно - до чортові! Кого ж це так - точно злодії злодія Пристріленого - виносили? Зрадника? Немає. Із прохідного двору - Умнейшего чоловіка Росії Зміст вірша в точності погодиться зі спогадами друзів Пушкіна П.
А. В'яземського й В.
А. Жуковського про похорони «умнейшего чоловіка Росії». За свідченням В'яземського, у день похорону Пушкіна в його будинку, «де зібралося чоловік десять друзів і близьких... опинився цілий корпус жандармів».
А Жуковський писав, що «призначену для відспівування церква пері-мениш, тіло перенесли в неї вночі, з какою-те тайною, всіх поразившею, без смолоскипів, майже без провідників; і в мінуту виносу, на яку зібралося не більше десяти -найближчих друзів Пушкіна, жандарми наповнили ту світлицю, де молилися про померлому, нас оцепили, і ми, так сказати, під стражів проводили тіло до церкви». От звідки у вірші Цветаевой: «В изглавьи, в изножьи, //И праворуч, і ліворуч - ручищи по швах - //Жандармські груди й пики».
Лексичні сполучення «піднаглядний хлопчисько», «точно злодії злодія пристріленого - виносили», «із прохідного двору» підсилюють тяжке враження від «почесних» похорону. Як барабанний дріб, звучать повтори «На щось, на щось, на щось схожий» і «Почесно - почесно - почесно - архи- //Почесно,- почесно - до чортові!» Це своєрідна відповідь на питання, закладений в 3-й і 4-й рядках третьої строфи: На щось, на щось, на щось схожий Пошана цей, почесно - так занадто! «Пошана цей» схожий на екзекуцію: під барабанний дріб крізь довгі шеренги солдатів зі шпіцрутенами проганяли порушника закону Російської імперії.
Після такого «пошани» рідко хто залишався в живі. Таким чином, поетеса підкреслює, що похорони Пушкіна - це продовження дуелі, підготовленої й, як по нотах, розіграної великосвітськими «музикантами». «Диригентом» же «оркестру» поетеса називає царя, зуби якого «над мертвим співаком //Почесний дріб виводили». Мимоволі пригадуються слова зі цветаевского есе «Мій Пушкін»: «Так, по суті, третього в цій дуелі не було.
Було двоє: будь-який і один. Тобто вічні діючі особи пушкінської лірики: поет - і чернь.
Чернь, цього разу в мундирі кавалергарда, убила - поета. А Гончарова, як і Микола I,- завжди найдуться». Як бачимо, у нарисі головною винуватницею загибелі поета Цветаева вважає великосвітську «чернь», заздру, що постійно інтригує, котра мстила поетові за його гострі епіграми, дружбу з декабристами, незалежність поводження й суджень.
Цветаева як би коректує точку зору, висловлену в циклі «Вірші до Пушкіна».
