Не позначено , скільки років ліричному героєві вірша «Дорога^-дороги-шляху-дороги-дороги». Але хто ж, крім хлопчика десяти - дванадцяти років, здатний так самозабутньо розповідати про різні дороги: тропиночках, гірських і повітряних шляхах, шосе?
- Утомишся - місце вибереш,
- Присядеш відпочити,
- Дивишся - дорогою дальнею
- И котить хто-небудь
- Підведешся, щоб побачили,
- Попросиш підвезти...
- И хто ж ще може так по-детски боятися образ? /
- Эх, тільки б не скривдили
- И взяли по шляху!..
Як народжуються вірші? Що спочатку - фантазія, посмішка, подив? На це питання Сергій Михалков незмінно відповідає, що всі його вірші з життя. І навіть зовсім неймовірні події, про які пише поет, він підглядає в житті. Тільки око художника розрізняє те, що не кожному видно. Аеродром.
День^-день-холодн-день. Вітер тріпає на ручках валіз прив'язані до них бирки з написом «Аерофлот».
Вони схожі на метеликів і, здається, от-от полетять слідом за зграєю скуйовджених аеродромних горобців Звичайний день. Звичайний рейс. Поспіх. Суєта. Реєстрація багажу. Більші пасажирські літаки чекають пасажирів.
А через кілька днів був написаний веселий вірш про цей день. Називалося воно «Про що не знає Аерофлот».
Герой цього вірша «отруєний» пристрастю до подорожей. Ця пристрасть змусила його без віз і без квитка облетіти на літаку все світло. Поет не без урочистості повідомляє, що його герой пізнав щастя в моторному рокоті й громі. Але пізнав (той^-те-слов-те яке!) щастя - горобець.
Всього-на-всього горобець - «пернатий маленький плебей». Настільки незвичне з'єднання образів надає віршу особливий колорит. Рокіт моторів. Грім. І у всій цій симфонії XX століття - горобець зі своїм «живою вагою».
- У шляху його живої ваги
- Не відчуває екіпаж...
Історія з горобцем - маленький секрет, про яке не знає Аерофлот, але, «як не дивно, знаю я»,- жартує поет.
Вірш це - жарт, повний свіжості й типово михалковского гумору, що іскриться. Дарунок поета в тім, що й до повсякденного він ставиться по-своєму, знаходячи у всьому цікаві й забавні штрихи. Так з'явився вірш «Грип».
- Не рум'яний гриб у лісі,
- А поганий грип у носі!
Ці рядки під час читання в дитячої аудиторії завжди супроводжуються вибухом сміху А далі? Далі почалася фантазія.
Поет перевтілився у свого героя, хлопчика, з яким і відбуваються подальші події. З узятих з життя фактів залишилися тільки грип і сидіння будинку. А ліричний герой виявився вже зовсім в іншій обстановці. Його інтереси й настрої самі що ні на є дитячі:
- Хочеш, я тобі, Антошко,
- Ніс засиплю порошком?
Подобається дітям вірш. Самим серйозним тоном повествуется в ньому про події із щеням, що втекло з будинку. Оповідання ведеться дуже докладно, аж до того, що, искусанний бджолами, пес лежить шаром і «виляють ледве забинтованим хвостом». Цей же прийом комічного, що полягає в протиріччі між змістом і формою викладу, застосовується й у вірші «Якщо», у якому автор перекладає читача від вірша-гри, зв'язаного ще з жестом, рухом («Кошенята»), до жартів більше відверненого характеру, що вимагає фантазії. Читаючи книги Михалкова дитячій аудиторії, переконуєшся, яке зачарування криється для хлопців у його «складних, смішних» віршах. Інтонація їх близька до дитячої мовлення
