Народні прислів’я є згустком людського морального досвіду. Але ми не завжди дотримуємося правил, заповіданих нашими батьками. Усі ці правила називають етикою. Етика є елементом культури. Один давній міф розповів давньогрецький філософ Протагор. Коли боги створили людей та тварин, вони наказали двом титанам - Прометею та Епітемею - дати людям якихось здібностей. Епітемей випросив у Прометея цю роботу, але розподіл здібностей учинив досить прямо-лінійно: одним дав силу, але не дав швидкості, а іншим, слабким, подарував швидкість. Навіть їжу тваринам подарував різну: одним злаки, іншим коріння, третіх зробив хижаками. Хижакам наказав роз-множуватися повільно, а тих, кого вони їдять, нагородив плодючістю. Для кожного Епітемей дав свій захист від негоди. Коли Прометей ; прийшов подивитися, що зробив його брат, то побачив, що всі живі істоти діста- І ли щось, щоб залишитися живими на землі. Усі, крім людини.
Читать далее…

Ці слова Шарля де Костера та його героя Тіля Віленшпіґеля є класичною формулою помсти. Помста існувала здавна. Деревляни помстилися князю Ігорю. Княгиня Ольга Ііомстилася деревлянам за смерть чоловіка. Роди Монтеккі та Капулетті вже не липли, що спричинило їхню ворожнечу, але продовжували смертельно ворогувати. Жертвою цієї ворожнечі стали юні закохані - Ромео й Джульєтта. Ланцюгова реакція помсти є нескінченною. У світі існує багато речей, які можуть заподіяти смерть коханій людині. Є події, які важко пережити. Помста - гостра. Вона вражає і жертву, і месника, пов’язуючи їх назавжди, й смерть чи іишкнення одного не означає припинення страждань іншого. До жаги помсти неможливо пристосуватися. Не дарма на Сході кажуть: якщо ти вирішив мсти-тися, краще готуй одразу дві труни.
Читать далее…

Кожного разу після прочитання літературного твору довгий час перебуваю під враженням від подій, вчинків і характерів літературних героїв. Образи багатьох з них залишаються в пам’яті як найвищі взірці благородства, мужності, витривалості. Таким ідеалом для мене стали герої повісті Марка Вовчка «Інститутка». Устина в Катря, Прокіп і Назар готові дорогою ціною і навіть своїм життям заплатити за волю; вони є живим втіленням волелюбного характеру українського народу, його мужності, віри в світле майбутнє. Автор нагадує про одвічні традиції боротьби народу за волю, закликає виступити із зброєю за неї оспівує непереможність визвольного руху.
Читать далее…

Намагаючись якнайповніше передати риси характеру жінки-селянки, письменниця сама перевтілюється у її образ, використовуючи постать оповідача в межах літературної традиції першої половини XIX ст. Панівною формою художнього викладу в оповіданнях та повістях цього часу була традиційна, започаткована Квіткою-Основ’яненком за народним зразком оповідь, що являла собою усний монолог людини з демократичного, найчастіше селянського, середовища. Ставилася мета створити максимальне враження автентичності зображуваного, виявлялася настанова белетристів на документально-фактичну достовірність як один із засобів художньої правдивості творів. Домінуюче становище народнооповідної манери було пов’язане з переважанням сільської тематики і сприяло наближенню письменства до народного життя, правдивому ліро-епічному відтворенню народних характерів.
Читать далее…

Вражають глибиною трагічного звучання особливо два оповідання про долю жінок - «Горпина» і «Одарка». Якщо в першому з виключною художньою силою показано руйнування материнського щастя, то в другому змальовано страждання і загибель дівчини, яку занапастив кріпосник. Трагедію обох жінок Марко Вовчок описує у народнопісенному ключі. Фольклорний матеріал вона інтерпретує по-своєму, як художник і соціолог. Усна народна творчість допомогла їй проникнути в психологію трудових мас, глянути На життя й оцінити його з позицій закріпаченого селянства. Саме тому Леся Українка писала, що Марко Вовчок знала такі тайни історичної душі українського народу і такі глибини, яких тепер вже ніхто не знає або виповісти не вміє.
Читать далее…

В оповіданні Марка Вовчка «Козачка» глибоко розкривається трагічна доля у минулому вільної людини, а потім рабині-кріпачки Олесі, типова доля жінки, уярмленої в кріпосницькій неволі. Шляхом протиставлення життя людей вільних і закріпачених Марко Вовчок яскраво показала нелюдський характер кріпосницької системи, що зневажала, нівечила все краще в людині - забирала її сили й здоров’я, спустошувала душу. Головна увага письменниці підпорядкована реалістичному відображенню кріпосницьких відносин, показові всієї глибини психологічних переживань героїні. Поклавши в основу твору такий гостро драматичний конфлікт, як зіткнення чистої, щирої людини з народу з морально розбещеними кріпосниками, поставивши злободенні соціальні питання передреформеної дійсності, письменниця винесла суворе обвинувачення тій нелюдській системі, якаізсушила, ізв’ялила молоду, здорову силу, принесла жінці нечувані страждання. Доля колишньої козачки жахлива. Кріпаччина позбавила Олесю навіть права на родинний затишок, пани розлучили її з чоловіком, забрали дітей, прирекли її на голодну, самітну старість, передчасну смерть на самоті.
Читать далее…

Реалістичні твори Марка Вовчка звучали як безкомпромісний вирок кріпосництву. Початок літературної діяльності Марка Вовчка припадає на середину 50-х років, коли вона жила в Немирові. Перебування у навколишніх селах з метою запису народних пісень, приказок, легенд не тільки відкрило очі молодій дослідниці на багатство поетичного генія українського народу, а й допомогло їй глибоко відчути всю несправедливість феодально-кріпосницької системи. «Марія Маркович скрізь і всюди натрапляла на страхітливі картини поміщицької сваволі, нелюдських знущань панів над кріпаками. Бачила вона також і те, що селяни не тільки тяжко страждають, а й виявляють протест проти гніту, розуміла, що здорового, творчого духу народу не задушити, що у волелюбних серцях зріє палке прагнення жити по-людському.
Читать далее…