Вічна загадка Любові… Саме вона породжує прекрасне і вічне на землі, звеличує людину, робить її щасливою чи приносить душевний біль. Стільки існує людство, нерозгаданою залишається тайна почуттів, що надихають художників і композиторів, скульпторів і поетів. «Людина, - сказав М.М. Коцюбинський, - яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя, часто вилисіється в терновий вінок життя народного. У Франка є прекрасна річ - лірична драма «зів’яле листя». Се такі легкі, ніжні, з такою широкою гамою почуття і розуміння душі людської що, читаючи їх, не знаєш, кому додати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв».
Образцы творческих работ по украинской литературе
Заповітна життєва мета кожної людини - ідеал, якому підпорядковується все її життя. Свій ідеал Франко вклав у слова головного героя повісті «Перехресні стежки» Євгенія Рафаловича: «…Се має бути перший крок, перший початок моєї ширшої, народної праці. Хочу доложити всіх сил, щоб довести сей народ хоч трохи до освідомлення, привчити його користуватися його правами, боротися з його кривдниками…». Чи не тому, коли читаєш цю повість, весь час відчуваєш за молодим юристом Рафаловичем постать самого Франка з його прагненням до культурного, політичного і соціального звільнення народу? В його уста письменник часто вкладає власне розуміння багатьох речей: «Політика - то не балаканина на празниках та соборчинах! Вона вимагає не тільки вправного язика і міцних грудей, але також відважного серця, сильного характеру і завзяття і того духу незалежності, якого у нас цілими віками вбивали і притлумлювали різні чинники».
У «першому жмутку» поет розповідає про своє весняне кохання, яке з плином часу згоріло і перетворилося на золу. «Першій жмуток» викликає асоціації осені, початку кінця, вмирання квітучої природи. Восени домінуючими кольорами можна вважати жовтий і червоний, тому не дивно, що майже в кожній поезії цього «жмутку» наявні ці кольори. Жовтий - це колір віддаленого сонця, що проливає своє благодатне проміння у непроникну пітьму. Цей колір містить багато протиріч, тому що разом із життєдайним сонцем він несе в собі відлітання у вічність зів’ялого листя, а отже, і символізує наближення строку смерті та загробного життя. Також жовтий колір вважається кольором божевілень та божевілля. Червоний колір в свою чергу символізує активне чоловіче начало, це колір життя, вогню, війни, енергії, пристрасті, кохання, життєвої та фізичної сили, здоров’я, молодості. З самого початку ми бачимо роздвоєність, суперечливість двох стихій: життя і смерті.
Читать далее…
Дослідники вважають, що в житті Франка було три жінки, яких він кохав: Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, і Целіна Зиґмунтовська, але якій же саме жінці поет присвятив свою неперевершену за художньою вартістю ліричну збірку «Зів’яле листя»? Сам поет скаже про це у вірші «Тричі мені являлася любов…». В” нього було три кохання, три жінки: «Одна несміла, як лілея біла…», «Явилась друга - гордая княгиня…», «Явилась третя… - і очам приємно…». Та чи три це жінки або, може, одна, кохання до якої поет проніс крізь усе життя? Припустимо, що «лілеєю» була Ольга Рошкевич, бо для Франка вона «була першою жінкою, яку він глибоко покохав і їй присвятив багато своїх поезій». Нещастя їхнього кохання полягало в тому, що батько Ольги Михайло Рошкевич спочатку погоджувався на одруження Ольги з Іваном, але після арешту Франка він заборонив дочці мати будь-які зв’язки з арештантом. Ольга мала сильний характер і не хотіла розривати відносини з Франком, проте обставини вимагали того, щоб вона одружилася з Володимиром Озаркевичем - братом майбутньої письменниці Наталії Кобринської.
Неоромантизм поезії Олени Теліги
марта 19
Романтизм як літературна течія виник на початку XIX сторіччя, але відновився через сто років в оновленій формі -неоромантизму. З самого початку головними темами романтизму були протиставлення мрії й дійсності, буденного та героїчного, надзвичайного. Романтики зображували виняткові, особливі характери, що розкривалися у надзвичайних обставинах, але якщо власне романтизм часто грішив відривом від дійсності, прагненням зобразити екзотичні й навіть фантастичні ситуації, змальовані химерними, контрастними і яскравими фарбами, представники неоромантизму описували тими ж засобами дійсність першої половини XX століття, насичену реальними революційними перетвореннями, війнами, боротьбою. Великі, надзвичайні події відбувалися на очах поетів і письменників, їх не треба було переносити в потойбічний світ, історичне минуле або у далекі країни. Більше того - значна частина митців безпосередньо брала участь у боротьбі, а не лише оспівувала борців, що, природно, створювало реалістичність через справжнє знання теми.
Читать далее…
Щоденникові записи, листи - своєрідна кардіограма життєпису Довженка - воєнного кореспондента. На думку Миколи Вінграновського, О. Довженко, як художник слова, розкрився найяскравіше у своїх щоденникових. записах, які він розпочав у роки війни і про які ніхто не знав. Своєму «Щоденнику» на гой час уже Майстер зі світовою славою довіряв найпотаємнішї свої думки. І якби хтось дізнався про цей «Щоденник», то Довженка не минули б тюремні грати, і, можливо, його б спіткала доля Василя Стуса і тих тисяч українських інтелігентів, яких намагалася фізично і морально знищити система. З останніх публікацій про О. П. Довженка ми довідалися про те, що «Щоден-ник»побачив світ нещодавно і читачем вінсприй мається як сповідь художника, відверта розмова з самим собою про трагедію українського народу, що не знав своєї історії, і про ті несправедливості, які завдані були вее тією ж системою. Життя Майстра, відповідно, було непростим, та у своїх творах він іавжди прагнув зберегти неповторність і самобутність. Часом режим його перемагав. Але він знову підводився для утвердження споконвічних ідеалів, які було викинуто на смітник історії.
Читать далее…
Давно вже зарубцювалися рани війни. Але народі нам’ять про неї живе, не слабшає біль втрат. Вічні між століть ті, що загинули в боях, славні у віках живі, безсмерті солдати; всі, хто сміливо йшов у бій, відстоюючи право на життя, свободу для майбутніх. Нам, нащадкам переможців над фашистською нечистю; все цікавіше відкривати правду про ті полум’яні роки, і,ми звертаємось до мистецтва й літератури. Один з найкращих творів про війну був написаний у часи Великої Вітчизняної. Це кіноповість О. Довженка «Україна огні». Письменник Шдєуха відзначив: «Україна огні» - через шевченківську перейнятість автора всенародною трагедією, за широтою охоплення матеріалу, глибиною і правдивістю зображення, за справді - таки шекспірівськими комедіями у нашій літературі тих часів не має собі рівного».
Читать далее…