Українська література XX століття творилася переважно молодими літераторами, які черпали свою творчу наснагу в романтичному піднесенні, викликаному революцією 1917 року. Тому неоромантизм Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олександра Олеся початку XX ст. модифікується в революційний романтизм, виразниками якого стали В Сосюра, В. Чумак, В. Блакитний, ранній М. Хвильовий, А. Головко, М. Куліш, Ю. Яновський. Цей романтизм являв собою певне світопочування, ідеологічний настрій і тому включав у себе і експресіоналізм О. Довженка, і філософський символізм П. Тичини, і барокову вигадливість М. Бажана. Яскравими талантами спалахнуло письменство в Галичині та в еміграції (О. Теліга, О. Ольжич, Ю. Липа, Є. Маланюк), на яке справляла великий вплив українська радянська література в період свого піднесення в 20-ті роки. Саме в цей час свої визначні художні цінності створили В. Стефаник, В. Винниченко, Б. Лепкий, О. Олесь, М. Вороний, Л. Мартович.
Образцы творческих работ по украинской литературе
Один з найяскравіших періодів в історії німецького Просвітництва має назву «Бурі й натиску». Лірика, драма і проза 70-х років XVIII століття відзначаються високою емоційною напругою, бунтарськими мотивами. Носієм цього бунтарства частіше за все є герой-одинак, який проголошує війну суспільству. Проводирем цього напрямку був молодий Гете, творець образу Прометея, гордого та непокірного, який кинув виклик самому Зевсу. Шіллер приєднується до руху «Бурі й натиску» на початку 80-х років. У дусі ідей та художньої манери цього руху молодий письменник створює свою відому драму «Розбійники». Головний герой твору викладає думки Шіллера з приводу Просвітництва.
Читать далее…
Людина починається з вчинку
марта 23
Великий Гете сказав, що зі смертю Шіллера він втратив половину самого себе. Ці обидва письменники-просвітителі завжди поряд - ужитті і після смерті: їх пам’ятники стоять перед театром у Веймарі, та й поховані вони недалеко один від одного. Гете і Шіллер відродили баладу та змагалися один з одним у цьому жанрі. Балади Шіллера сповнені таємничості, небезпеки, невідворотності долі, іноді -жорстокості. Стрижневим моментом сюжету є випробування героя, перевірка його лицарської’ мужності. У Шіллєра, як і в Гєте, наскрізнім мотивом є тема свободи людини, ідея рівності прав для усіх народів світу, утвердження права на державну самостійність і справедливі закони. У драмах Шіллєра «Марія Стюарт» (1880), «Орлеанська діва» (1801), «Вільгельм Телль» (1804) ідея рівності і свободи посідає центральне місце.
Мабуть, пройде, ще немало часу, поки герої інших творів світової літератури зможуть якось відтіснити, послабити мою увагу до образу шекспірівського Гамлета. І скільки б я не перечитував трагедію, кожного разу буду співчувати йому, захоплюватися його розумом і вперто шукати відповідь на питання, у чому полягає трагедія його долі. Я впевнений, що кожний читач знайде в «Гамлеті» щось своє, близьке його серцю й розуму. Та на першому місці завжди буде головне - це етичні проблеми: боротьба добра і зла, призначення людини на землі, протистояння гуманізму та антилюдяності. Читаєш п’єсу - і весь час здається, шо перед тобою своєрідні терези, на обидві чаші яких Шекспір упродовж всієї розповіді кладе чесноти на вади. Можливо, саме тому історія про Гамлета - це, на мою думку, зображення ланцюга конфліктів. Тих самих конфліктів, що в сукупності становлять конфлікт принца Гамлета з дійсністю.
Читать далее…
Англійський драматург, поет, який створив всесвітньо відомі сонети (1593-1600), драматичні твори: «Ромео і Джульєтта» (1594), «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1606), хроніки, комедії. Усього Шекспір написав 37 п’єс, 154 сонети. Шекспір не вигадував сюжети своїх п’єс, він їх запозичав: з давніх історичних хронік, з п’єс попередників, з італійських новел. Персонажі п’єс Шекспіра - люди могутнього духу, мислячі, пристрасні. Персонажі Шекспіра вийшли за межі літературних творів, увійшли до галереї «вічних образів», що символізують вірне кохання (Ромео І Джульєтта), ревнивість (Отелло), прагнення справедливості (Гамлет).
Монотонний плин життя
марта 22
Твір по оповіданню А. П. Чехова «Дама із собачкою». Я помітив, що дуже часто у оповіданнях і п’єсах Чехова люди існують зі своєю неприкаяністю і щиросердечним надламом у собі. Навколо них - світ, що складається з таких же закупорених людей. Адже що відбувається в оповіданні А. П. Чехова «Дама із собачкою»? А відбувається поступове розкріпачення людини, звільнення від самотності, знаходження щирого сенсу життя. З банальної історії - курортного роману - починається теперішня, тендітна і велика любов. Головний герой оповідання Гуров начебто б усім повинен бути задоволений: у нього є і сім’я, і робота, та і сам здоровий і благополучний. Але все це не життя, а жалюгідна подоба, блякле відбиття щирого життя в кривому дзеркалі повсякденності. І от зустрічаються на курорті дві людини, життя яких однаково нудне і безглузде. Їхня перша розмова - теж про нудьгу.
Велике кохання маленьких людей
марта 22
Твір по оповіданню А. П. Чехова «Дама із собачкою». Безумовно, кохання - найясніше і прекрасне почуття. Але життя у суспільстві накладає на людину обмеження і заборони, покликані направити могутню стихію любові в спокійне сімейне русло, де пристрасть узаконена і стає лише одним з елементів повсякденного життя. У Росії в той час, коли жив і творив Чехов, були дуже сильні патріархальні поняття про кохання і шлюб. Вважалося цілком нормальним одружуватися не по любові, а або по «розумному розрахунку», або за домовленістю батьків, або з якихось інших міркувань життєвого здорового глузду. Однак прожити без кохання або ж загнати у тісні рамки живе вільне почуття далеко не просто. Якщо людину, обділену коханням, не поглинали цілком інтереси практичної або духовної властивості, то в якийсь вона з болісною гостротою відчуває безглуздість і безцільність життя. Їй стає страшно і нудно жити лише для того, щоб - за словами Пушкіна - благополучно «померти посередині дітей, плаксивих бабів, та лікарів».
Читать далее…