Творчі здобутки Валер’яна Поліщука не віддільні від епохи, на долю якої випало немало випробувань: Друга світова війна, революція 1917, громадянська війна…У 20-30-х роках двадцятого століття його ім’я було популярним, його часто можна було зустріти на сторінках газет та журналів. Що надавало популярності В. Поліщуку? Перш за все він уславив себе людиною невгамовної вдачі, кипучих організаторських здібностей, людиною, повною сили та відваги, що було загалом типовим явищем в житті України 20-х років.
Читать далее…
Образцы творческих работ по украинской литературе
Сучасникам у історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів. справжніх патріотів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття і переходять в безсмертя. Серед багатьох таких імен - ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму. Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних жанрах, поетичні переклади, антології, літературно-критичні й наукові статті тощо. Творча діяльність М. Зерова розпочалась з перекладів. «Закоханий у вроду слів»,- так назвав С. Білокінь свою книгу про нього. У 1917 році Микола Костьович починає перекладати Вершія, Овідія, Горація, Проперція.
Історія української літератури має два етапи, які ще на сьогодні не вивчені. Перший період - 1900-1917 рр. Він частково висвітлений ; деяких виданнях Б. Лепкого, Л. Яновської, В. Винниченка, М. Яцкова, М. Філянського та інших. Дещо більше вивчений другий період - 1917-1940 рр. з небувалими в історії катаклізмами, жахливими трагедіями, насиды ницькими смертями сотень майстрів пера: М. Зерова, М. Хвильового, Б. Антоненка-Давидовича, В. Шдмо-гильного, В. Клима, В. Поліщука, О. Турянського, М. Семенка, Б.-І. Антонича і… Миколи Вороного. Початок творчості М. К. Вороного припадає на роки навчання в м. Харкові, а потім у м. Ростові. Проте перша збірка творці «Ліричні поезії» побачила світ тільки в 1911 р., а збірка «В сяйві мрій» - у 1914 році. У цей час він також друкує рецензії на твориї молодих письменників і театральні вистави, пише статті про театрі і драматургію.
Новела Гр. Тютюнника «Зав’язь»
марта 24
Мудрий дід Лаврін попереджує недосвідченого онука: ота Соня - то «…дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!» Він застерігає, що коли Микола візьме собі за жінку оту прояву, то кислички йому не лише «снитимуться, а й привидяться». Це дідове застереження парубок згадує, коли дівчина підмовляє його подивитися на сніг у глибокому проваллі. Там він потрапляє у халепу і бачить, як сердиться Соня. Та раптом Микола відчуває, що ця дівчина з перцем йому подобається. Після довгих вагань, він уперше наважується її поцілувати і робить це так незграбно, що поцілунок у темряві дістається холодній хустці.
Повість Гр. Тютюнника «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, шоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ше, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.
Читать далее…
Григір Тютюнник: твір Дивак
марта 24
Народився в с. Шилівці Зіньківського району на Полтавщині. Його батька було репресовано у 1937 році. Деякий час жив у дядька на Донбасі. Закінчив Зіньківське реальне училище. Працював робітником на харківському заводі ім. Малишева, у колгоспі, служив моряком на Далекому Сході. Навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Учителював на Донбасі (викладав російську мову та літературу), згодом переїхав до Києва, працював у редакціях та видавництвах. На становлення Тютюнника як письменника вплинув старший брат Григорій (прозаїк, автор відомого роману «Вир»). Григір Тютюнник - автор збірок прози «Завязь», «Деревій», «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Ласочка», «Лісова сторожка», «Степова казка», повістей «Климко», «Облога», «Вогникдалеко в степу» та інших. Лауреат Літературної премії імені Лесі Українки, Державної премії імені Т. Г. Шевченка.
Тичина - найвеличніший український поет 1920-х. Поряд із Франком. Бажаном і Гончаром висувався на Нобелівську премію. На думку відомого вченого Дмитра Степовика, у психіці Тичини переважає протистояння двох основних потуг: ролей поетичного діяча й самітника. Така людина усвідомлює, що живе неправильно, але змінити нічого не може. Тичина - доглибинно роздвоєний тип. Він говорить протилежне не тому, що пристосовується, а тому, що інакше не може. Його існування визначає розірваність, непристосованість до життя. За питомо релігійним світоглядом поета (випускника богословської семінарії), усе, що відбувається в світі, - правильне й закономірне з самого початку, оскільки допущене Богом і має вдячно прийматися людиною. Творчість Тичини пронизує ідея всеєдності й зв’язку, гармонійності світу. Джерело життя - сонце. Матерія мертва й сама по собі не має життєвого потенціалу, тому «жити» означає «творити». Світ витворився як досконалість із торжеством добра. Цей світ безсмертний тому, що він єдиний. Поет переживає відкриття єдності речей, які різними є на перший погляд, а в дійсності є поєднуваними.