Мудрий дід Лаврін попереджує недосвідченого онука: ота Соня - то «…дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!» Він застерігає, що коли Микола візьме собі за жінку оту прояву, то кислички йому не лише «снитимуться, а й привидяться». Це дідове застереження парубок згадує, коли дівчина підмовляє його подивитися на сніг у глибокому проваллі. Там він потрапляє у халепу і бачить, як сердиться Соня. Та раптом Микола відчуває, що ця дівчина з перцем йому подобається. Після довгих вагань, він уперше наважується її поцілувати і робить це так незграбно, що поцілунок у темряві дістається холодній хустці.
Образцы творческих работ по украинской литературе
Повість Гр. Тютюнника «Климко» переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України, відкриваючи дещо призабуту сторінку нашої історії. Климко, головний герой твору, йде за багато кілометрів про сіль, шоб потім продати її та врятувати від голоду улюблену вчительку з донькою-немовлям і себе з другом. Він іде дорогами війни, сповненими небезпек, перемагаючи в собі страх, перемагаючи інколи фізичне безсилля та хворобу. За віком він був нашим однолітком, тому так боляче відчуваєш серцем усі його страждання, вражаєшся його витримці і недитячій мудрості. А ше, здається, неначе приміряєш на себе ту важку подорож Климка і вчишся милосердю.
Читать далее…
Григір Тютюнник: твір Дивак
марта 24
Народився в с. Шилівці Зіньківського району на Полтавщині. Його батька було репресовано у 1937 році. Деякий час жив у дядька на Донбасі. Закінчив Зіньківське реальне училище. Працював робітником на харківському заводі ім. Малишева, у колгоспі, служив моряком на Далекому Сході. Навчався на філологічному факультеті Харківського університету. Учителював на Донбасі (викладав російську мову та літературу), згодом переїхав до Києва, працював у редакціях та видавництвах. На становлення Тютюнника як письменника вплинув старший брат Григорій (прозаїк, автор відомого роману «Вир»). Григір Тютюнник - автор збірок прози «Завязь», «Деревій», «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Ласочка», «Лісова сторожка», «Степова казка», повістей «Климко», «Облога», «Вогникдалеко в степу» та інших. Лауреат Літературної премії імені Лесі Українки, Державної премії імені Т. Г. Шевченка.
Тичина - найвеличніший український поет 1920-х. Поряд із Франком. Бажаном і Гончаром висувався на Нобелівську премію. На думку відомого вченого Дмитра Степовика, у психіці Тичини переважає протистояння двох основних потуг: ролей поетичного діяча й самітника. Така людина усвідомлює, що живе неправильно, але змінити нічого не може. Тичина - доглибинно роздвоєний тип. Він говорить протилежне не тому, що пристосовується, а тому, що інакше не може. Його існування визначає розірваність, непристосованість до життя. За питомо релігійним світоглядом поета (випускника богословської семінарії), усе, що відбувається в світі, - правильне й закономірне з самого початку, оскільки допущене Богом і має вдячно прийматися людиною. Творчість Тичини пронизує ідея всеєдності й зв’язку, гармонійності світу. Джерело життя - сонце. Матерія мертва й сама по собі не має життєвого потенціалу, тому «жити» означає «творити». Світ витворився як досконалість із торжеством добра. Цей світ безсмертний тому, що він єдиний. Поет переживає відкриття єдності речей, які різними є на перший погляд, а в дійсності є поєднуваними.
Рання лірика Павла Тичини
марта 24
Для ранньої лірики Павла Тичини характерні музичність, ліризм, емоційність. У віршах поета звучать частіше запитання, ніж відповіді: Що місяцю зіроньки кажуть ясненькі? Що шепчуть квітки уночі над рікою? Про що зітха вітер? Що чують тумани, Коли гай зелений цілують-милують? Автор проймається задумою зірок, трави, дерев, струмочка, бо для нього вони - неначе живі істоти. І в кожної є своя душа. Вражають і порівняння, які використовує поет. Він знаходить такі слова, які зачіпають душу читача.