Автобіографічна повість для дітей «Дитинство Микити» — один із самих поетичних добутків А. Н. Толстого. Повість «Дитинство Микити» (у першому виданні - «Повість про багатьох чудових речах») була написана в 1920 році у Франції для дитячого журналу «Зелена паличка», в 1922 році опублікована в Берліні, а в читанні радянських дітей уперше з'явилася в 1923 році.
Світлі спогади письменника про дитинство пронизані ліричним образом улюбленої Батьківщини, що виникає у всьому: в описах природи й побуту хутора Сосновки, в оповіданнях про сільських хлопцях, у чистій, прекрасній російській мові повести. У цьому неї основне виховне значення «Дитинство Микити» - оповідання про перші роки формування людини. Перед читачем розгортається хроніка основних подій життя хлопчика протягом останнього року перед початком навчання.
Життя дитини й життя природи, злиття й переплетення цих двох тим створюють своєрідний ліричний колорит оповідання. Микита близький до природи, він як би розчиняється в навколишньому його світі. Єднання із природою, відчуття себе невід'ємною частиною її створює в душі хлопчика постійне очікування щастя, чогось чудесного, фантастичного: «Микиті здавалося, що він іде в сні, у зачарованому царстві. Тільки в зачарованому царстві буває так дивно й так щасливо на душі».
Хлопчик проявляє пильну увагу до всього, що відбувається навколо. Бачення Микитою реального перегукується з його фантастичними поданнями, що йдуть від мрії хлопчика, від прагнення опоетизувати навколишній світ.
Він заражає цим прагненням інших; так, дівчинка Лиля шукає разом з ним вазочку, приснившуюся один раз Микиті. І коли справді ця вазочка була знайдена дітьми на годинниках у темній кімнаті, а в ній виявилося колечко, Микита із упевненістю говорить: «Це чарівне». У повісті живуть поетичні образи кота, коня, іволги, жайворонка, шпака. «Желтухин сидів на кустике трави, на припеке, у куті між ґанком і стіною будинку, і з жахом дивився на підходящого Микиту» - у цьому описі шпака поєднуються погляд автора й дитяче сприйняття Желтухина Микитою
