За майже двовікову історію вивчення «Слова об полицю Игореве» найбільш авторитетні його дослідники - В. П. Адрианова-Перетц, Д. С. Лихачов, Б. А.
Рибаков, Л. А. Дмитрієв, М.
В. Щепкина, а до них Вс. Міллер, А. Н. Веселовский, И.
Н. Жданов, В. М.
Істрін, А. С.
Орлів, В. Н.
Перетц, В. Ф. Ржига, И. П. Еремин, Н. К.
Гудзий і багато хто інші - прийшли до висновку, що «Слово» - добуток письмової літератури, що увібрало в себе все краще, що створила літературна традиція домонгольской Русі. Із цього погляду пієтет, що проявляє автором «Слова» стосовно свого попередника, досить знаменний Висока оцінка творчості Бонна, майже сторіччя через відзначена в «Слові», дозволяє - з тим або іншим ступенем імовірності, - зробити спробу виділити й реконструювати уривки добутків поета XI в., використані автором «Слова» для сюжету кінця XII сторіччя. Сам по собі факт подібного використання тексту характерний для літератури того часу. «У середньовічному добутку, - указує Д. С.
Лихачов, - крім авторського тексту, як правило, перебуває текст його пред-шественниов, інкорпорований автором до складу «свого» добутку» 1. Для автора «Слова» подібний прийом був втройне виправданий.
Використовуючи спадщину Бонна, вона, по-перше, віддавав належне літературній етиці свого часу, по-друге, розробляв подібні образи з тими ж іменами, які носили його герої (Святослав, Ярослав, Всеволод, Олег, Роман і т.п. ). Прикладом може служити «Похвала каганові нашому Володимирові», приписувана київському митрополитові Иллариону. У теперішньому творі, що не претендує на охоплення й визначення всього поетичної спадщини Бонна, укладеного в «Слові», робиться спроба вичленовування лише деяких таких уривків, у першу чергу, що концентруються навколо образа Святослава, і можлива реконструкція їхнього первісного виду.
Попереджаючи докори літературознавців, схильних розглядати «Слово» винятково як літературний твір, що вимагає специфічного підходу, хочу підкреслити, що в цьому випадку я підходжу до йому як історик, сприймаючи його текст як своєрідний, але проте історичне джерело , що містить - при всій своїй поетичній образності - достовірні й відомості, що піддаються перевірці, про реалії, події й людей, інформація про які може носити не тільки позитивний, але й негативний характер у вигляді умовчувань, купюр і перекручування тексту З перших же кроків дослідник структури «Слова» зустрічає ряд серйозних перешкод. Вичленовування інкорпорованих текстів більше раннього часу виявляється скрутним і тому, що високий талант автора «Слова» міг органічно ввести в тканину власного добутку кращі уривки попередника, і тому, що наступні редактори й переписувачі, не розуміючи окремих, давно забутих ситуацій, імен, що випали із уживання архаїчних слів і понять, своїми перекручуваннями й переосмислюваннями сприяли появі «темних місць», прямому псуванню, а, може бути, і частковій втраті тексту4. От чому при спробі такого аналізу доводиться використати не один який-небудь прийом - виділення уривка по ритмічному малюнку, значеннєвому фарбуванню, архаїчним лексемам і реаліям, протиріччю поетичного образа відомої (або відновлюваної) дійсності, - а сукупність їх усіх, причому особливе значення одержує сама історична обстановка другої половини XI в. , на яку падає час життя й творчості Бонна Точка зору Аляб'єва на вивчення «Слова» є значною мірою конкретним вираженням ідей чудового російського педагога-демократа В.
И. Водовозова, що також відкидав філологічний аналіз як «скучнейший розбір слів, що збуджує позіхання й у вихованцях і викладачі. Подібний аналіз Водовозів уважав марним для вивчення не тільки літератури, але й мови: «Яка користь для практичного знання мови, якщо я визубрю всі коріння, суфікси й закінчення іменників, займенників і дієслів, якщо я дійду до таких тонкостей, що буду відрізняти мову Нестора від мови «Слова об полицю Игореве»?
... чи Не ведуть до цього практичного знання всього естественнее вправи, передбачувані при уважному розборі письменників?». Що стосується шкільного вивчення «Слова об полицю Игореве», те Водовозів у цьому плані тричі звертається до пам'ятника. Рекомендації В.
И. Водовозова опираються на його загальну мотодологическую концепцію про те, що літературу потрібно вивчати як явище громадського життя: «Знайомлячи із творами, я відшукаю в них не тільки особисту думку автора, але й вплив всього навколишнього середовища його: природи, суспільства, життя». Головне в аналізі добутку, говорить Водовозів, - «визначити дух відомої епохи». У книзі «Оповідання з російської історії» «Слово об полицю Игореве» даний як матеріал для читання школярам молодшого віку.
Добуток приводиться в дуже гарному переказі, з елементами аналізу. Укладач книги як би бачить дитину, що слухає його оповідання. Виклад супроводжується репліками: «Щоб гарненько зрозуміти цю пісню, нам необхідно познайомитися з деякими подіями після смерті Володимира Мономаха».
Або: «Тепер скажемо про князів, які є головними особами в «Слові об полицю Игореве». Або: «От події, які описані в знаменитій пісні «Слово об полицю Ігоровім». Хто неї склав - невідомо, але, імовірно, співак був один з людей, близьких до князя, і склав її незабаром після походу» і т.д.24 Гімназистам старших класів призначалася спеціальна глава про «Слово» у книзі «Древня російська література від початку грамотності до Ломоносова» (1872 р.
). Говорячи про ідею «Слова об полицю Игореве», В. И. Водовозів відзначає народності добутку: «Він (автор «Слова») искренно говорить про нещастя землі росіянці, дорікає князів, що в дрібних рахунках і звадах вони забули загальну народну справу...
Поруч із несчастием Ігоря він ясно бачить народне горе й волає до сучасних князів, щоб вони помстилися за землю Росіянку, за образу цього часу».
